Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Через годину посиденьок в ресторані, Макар, як і планував, поїхав у своїх справах. Він встав та, неочікувано навіть для самої Дарини, поцілував її в скроню, попередив, що буде пізно і пішов. А, ще залишив їй кредитку для оплати цього всього маленького святкування. 

Дівчина в пусту квартиру не спішила. Краще в затишній обстановці ресторану ще посидіти з друзями, які знемагали від навали питань і цікавості - неозброєним оком було видно.

– Слухай-но, я розумію, що у вас там ситуація нестандартна, але хоча б щось нам розкажи, - тільки за Макаром зачинилися вхідні двері, як Оля різко випрямилась, як та жердина, на своєму кріслі, пропалюючи подругу очима переповненими захватом.

– Що ти хочеш дізнатися? Причину я не можу вам розповісти, - Дарина почергово глянула на подругу і Олексія, який сидів поки мовчки і виглядав похмурим. Очевидно “сезон” і сьогоднішні суперечки з Олею залишали свій слід, оскільки він весь день мав такий вигляд.

– Ну вибач мене, але ще недавно ти зустрічалась і була до нестями закохана в Гліба, а тут ошелешила питанням чи не піду я до тебе дружкою. Хоч-не-хоч, але цікавість розпиратиме. І де ти відкопала такого красеня? - нетерпілося подрузі, енергія з якої просто била ключем.

– Не пригадую моменту, коли б ти не ставила маси запитань, - розсміялася Дарина, відкидаючись на спинку невеликого дивана.

– А тобі не здається, що репліка про красеня тут зайва? - в’їдливо кинув своїй дівчині Олексій, в якого така поведінка Олі викликала ревнощі.

– Я говорю правду і краще скажу її при тобі, чим позаочі, - зиркнула на нього дратівливо. - Ти ж сам його бачив і наче ж не сліпий. Дорікати правдою тупо, - відвернулася увагою знов до подруги, яка жалісно скривилась від сцени, свідком якої вкотре стала, а зарадити була безсила.

– Оскільки я не сліпий, як ти висловилася, то нічого надзвичайного в ньому не побачив. Навпаки, хвилююся за Дарину. Вийшла заміж за якогось незнайомого дивного типа, - відрізав Олексій. І чим йому так Макар не вгодив?

– Ну годі вам, - не витримала дівчина. - Я хотіла з вами посидіти, а ви влаштували тут.

Сварлива парочка винувато зиркнули на неї і мимоволі натихли.

– Але все ж хоча б щось розкажи нам, - попросила спокійніше Оля. - Ми не чужі і хвилюємося за тебе.

– Ну гаразд, - зітхнула Дарина, закусивши губи в роздумах. - Я з Макаром познайомилася, коли ми вчилися ще в школі. Я вам розповідала, що половину дев’ятого класу провчилася тут - в Києві. Потім дороги наші розійшлися, оскільки мама забрала мене назад додому. Десь півтора місяця тому Ярослав попросив провести безкоштовну фотосесію для свого шефа, бо чимось там провинився. Я погодилась. Цим самим шефом виявився Макар. Так ми відновили спілкування.

– То він не заплатив тобі за фотосесію? Я ж кажу, дивний. Видно, що при грошах, а жмикрут. Даринко, ти зробила велику помилку з цим заміжжям, - пропалював її осудливим і явно невдоволеним поглядом Олексій.

– А ти не міг не вставити свої п’ять копійок, - покосилась на нього розлючена Оля. - Сказано ж було, що власник квартири попросив.

– Нічого б йому не сталося, якби й заплатив, - провадив своєї Олексій.

– А тобі що з того, що ти так переймаєшся? Хіба ти оце застілля оплачувати будеш? - підозріло стишила голос Оля.

– Ну годі вам! - втрутилася Дарина, доправляючи голос грізною ноткою. - Як не припините, то я краще піду і сидітиму на самоті в пустій квартирі. За все Макар заплатив. Так краще? - вирішила брехнею припинити суперечку, бо всієї правди розказати аж ніяк не могла. 

Оля досадно простогнала і здалася після “погроз“ подруги. Олексій знітився - усвідомив весь ризик своєї підозріло надто негативної реакції на Макара.

– Гаразд, ти мене трохи заспокоїла тим, що ви з ним давно знайомі. Та все ж, як так сталося, що довелось отак зопалу іти з ним під вінець? - спокійніше поцікавилась подруга.

– А це вже хай залишиться таємницею, - винувато скривила брови і стисла губи Дарина. - Якби це стосувалося тільки мене, то я б, звісно, розповіла. А так просто повір мені і не хвилюйся, справді.

– Важко це. Постав себе на моє місце, - жалісно у відповідь скривилась Оля.

– Твоя правда. Була б ти на моєму місці, я б не на жарт стривожилась, - знервовано хмикнула Дарина. - Втім можеш вважати наше вінчання діловою угодою, якщо тобі так буде легше. Причин до хвилювання нема, повір.

– Ділова угода? - примружила недовірливо очі подруга. - Та ну?

– Ти ж сама все бачила, - насупилась Дарина на дивні і безпідставні сумніви Олі. - Була з нами.

– В тім то і справа, що була і все бачила, - округлила очі наче єдино втаємничена в реальний стан справ. 

– Що ти вже за дурниці вигадуєш? - простогнав роздратований Олексій. - Сказала ж тобі - ділова угода. З часом розійдуться і по всьому. От полюбляєш прискіпуватися і робити з мухи слона.

– А якщо ні? - звернулась до нього Оля злостивим настроєм. - Якщо фіктивний шлюб стане, наприклад, справжнім? Буває ж таке. Чи ти не радий будеш за подругу і її щастя? Бо щось, скидається на те, що ти цього максимально не хочеш.

– Припини, кажу тобі, фантазувати, - гаркнув до неї хлопець. - Як має бути, так і буде. Не подобається мені цей Макар і всього-навсього хвилююсь за Дарину, - кивнув у бік дівчини, яка вже збиралася додому, бо, очевидно, ці двоє сьогодні не здатні до спокійного діалогу.