Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Новоспечена наречена розставила крапки над і заявою, що реальний шлюб аж ніяк не можна вважати фіктивним - хай припинять дурниці молоти. Потім відпровадила сварливу парочку додому миритися і сама пішла до свого на тепер. Там її зустріла з привітанням, як завжди стримано усміхнена, Марія, яку не посвячували в нюанси поспішного одруження. Дарина відповіла подякою і вже на правах господині, відпустила жінку додому.
Далі суботній день пройшов у нуднуватому режимі. Дівчина поговорила по скайпу з мамою, яка після закінчення донькою школи знову почала їздити закордон, де і знаходилась зараз. Жінка бідкалася на подорожчання оренди житла і продуктів харчування при тому, що платити за прибирання більше поки ніхто не збирався. Сказала також, що недавно розмовляла з Мариною, яка вже з двома малолітніми дітьми теж потерпала від високих цін. Працював один Назар і грошей катастрофічно не вистачало. Навіть мамі періодично доводилось їм допомагати, як от було, коли пару років тому Марина вдруге народжувала уже в США.
На цікавість мами справами молодшої доньки, та мало слиною не подавилась. Їй-Богу смішно зробилось від ситуації. Цікаво, як би вона відреагувала, якби дізналася, що Дарина кілька годин тому фактично заміж вийшла. До істерики смішно. Втім мама почула версію: “Нічого особливого. Як завжди. Зустрічалася сьогодні з друзями, а зараз займусь своїми фото”. Ну хоч частина слів була правдою.
Після розмови Дарина сіла за обробку фотосесії, яку проводила минулими вихідними. Вона на даному етапі не збиралась кординально змінювати своє життя і залишала як є - роботу і хобі. Та вже налаштувалась на зміни. Макар заявив, що як би там не було і незважаючи ні на що, бере на себе обов’язки її чоловіка в повному об’ємі. Вона мусила собі зізнатись, що стала відчувати тепер ментально велику міцну стіну попереду, за яку дозволила собі тимчасово заховатися. На зараз в неї з’явилася можливість подумати про те, чим би хотіла займатися, про зміну роботи на якусь цікавішу. Поле діяльності відкривалось перед нею необмежене, варто тільки захотіти. Звичайними життєвими моментами, як от боязнь втратити роботу з подальшою неспроможністю платити за житло, на певний період можна дозволити собі не перейматися.
Все нібито непогано виглядало і навіть віддавало чудовими перспективами для хороших життєвих змін, якби не одне але. Причиною як цього спокою з натхненням, так і переживань, була одна і та сама людина - її тепер чоловік. Переживань через надто гостру і нестримну реакцію на його близькість та безпосередню присутність в її житті вистачало.
Він один якимось дивним способом відкривав у ній глибоко заховані пориви і вподобання, впливав і видозмінював своїм силовим полем. Вона і не знала, що можна відчувати щось настільки всепоглинаюче і непоясниме. Звідки це взагалі взялося? Фізики б’ються над питанням, що таке гравітація. Дурниця. Хай би спочатку пояснили її неприродній зв’язок з Макаром. Ситуація з одруженням з наступним розлученням без особливих душевних травм чимдалі втрачала яскравість впевненості в цьому, розвіювалася туманом в світлі сумнівів, які провокували його випадкові дотики. Дотики, які наче вдихали барвисте життя в звичайне собі буденне існування.
Втім дівчина мала сподівання, що з часом все вляжеться і вона навчиться справлятися з собою, бо інакше буде печалька. Сьогодні якраз для цього і взялася за свої фото. Хобі для того й існують, щоб відволікатися і абстрагуватися від реальності та переживань. Це ті самі критично потрібні ресурси, що забарвлюють буденність приємними кольорами і не дають скотитися в прірву смутку і туги.
Вона взяла пакет з недавно надрукованими фото, оскільки любила дивитися на роботу не тільки через екран ноута, а й потримати в руках. Це так інтригуюче і відчувалось, як уже завершена робота. Далі пішла у вітальню і порозкладала світлини акуратненько по всій площі дивана та журнального столика. Фото були різнопланові: від випадкових людей на вулиці до білочок в парку. В неї ж тепер апарат, який буквально нашіптував: “Візьми мене в руки. Я класний і кожну найменшу деталь тобі покажу, як ніякий досі”.
Пізно ввечері, коли дівчина, сповненими щенячого захвату очима, роздивлялася свої фото, стоячи на колінах між столиком і диваном, додому вернувся Макар.
– Що це ти тут за виставку влаштувала? - всміхнувся добродушно, втомлено завалюючись на диван. Знов мусив ховати болісні уколи від надлишку життя в цій кімнаті за невимушеністю. Ця дівчинка в коротких шортиках, футболці, з недбало зав’язаним на маківці волоссям, променистим поглядом сірих очей та серед створеного нею творчого хаосу, нагло і не запитуючи продовжувала топити товсту кригу його нутра, наповнювати світлом. Це боліло, але процес був необоротним, попри його будь-які намагання опиратися і припинити. Знав, що буде гірше, що буде погано, але спинитися вже не міг. Є такі наркотики, які викликають звикання з першої ж дози. Вона була таким для нього. Його персональний “героїн”.
– Обережно! - вигукнула Дарина, поступившись до нього на колінах, щоб відсунути фото, близько яких всівся Макар. - Не зачепи. В мене все тут в потрібному порядку розкладено.
– Боже збав, нашкодити тобі тут, - укутував своїм лагідним поглядом, відкинувшись на спинку дивана та підпер рукою голову. Найгірше, що, мабуть, він міг робити, то це отак всміхатися і дивитися на неї ніби вона цілий довбаний всесвіт. Дарина швидко потупила погляд, ховаючи свою бентегу.
– До речі, ти голодний? Розігріти тобі щось? - рятувала ситуацію нейтральною темою.
– Ні. В мене була зустріч з одним із партнерів у ресторані. Там і повечеряв. Ти краще покажи мені, що цікаве вдалось зафіксувати, - кивнув на розставлені фото.
