Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Вона пішла до своєї колишньої кімнати, забрала потрібні речі і чомусь, занадто довго сиділа на ліжку. З тієї сторони, де завжди спав він - той, до близькості якого встигла звикнути і сон без якого тепер зробився неспокійним. Болем відізвався момент того, що Марія вже змінила постіль. Так хотілося хоча б в подушку носом заритися - переповнити пам’ять його ароматом. В цей момент нарешті визнала те, що досі всіма силами ігнорувала - з Глібом все безповоротно закінчено. Стосунки з ним не продовжуватиме з однієї простої причини - більше не хоче.

Через пів години тужливо-болісних посиденьок вона нарешті підвелася, всміхнулась своїм спогадам, тамуючи самотню сльозу, і пішла до виходу. Наближаючись коридором до сходів на перший поверх, почула звідти чоловічі голоси. Серце віроломно здригнулось радістю - все ж побачить його. 

– Підозрюю, це справа рук Бойка. Не знаю чим ви йому насолили, але чогось саме вам програвати принципово не захотів. Гадаю, це він зацікавив прокуратуру махінаціями з тендером, - Дарина почула незнайомий чоловічий голос, що лунав з вітальні. Вона застигла в нерішучості: виявляти свою присутність і тим самим втручатися в розмову чи все ж дочекатися, коли невідомий чоловік піде.

Краще б вона тоді втрутилась… Знати б наперед де впадеш.

– Це ще з часів мого покійного батька тягнеться, - ухильно відповів Макар на репліку незнайомця про ворожість Бойка. - Втім зараз цей тендер йому для конкретних цілей здався. Я на його умови не пішов, а таке нікому не сподобається.

– Я б на вашому місці не зв’язувався з ним і тим паче переходити дорогу. Не виключено, що свої старі… знайомства водить і досі.

– Байдуже, - відмахнувся спокійним голосом Макар. Дарина не помітила, як підійшла до краю сходів і згори побачила чоловіків, що сиділи на дивані за розмовою. - Він вкрав мій проєкт.

– Що ж, сподіваюся справу швидко закриють за відсутністю доказів. Хабарництво серйозна стаття і ми з вами висимо на волосині, - тепер Дарина помітила знервовану фізіономію незнайомого сивоволосого статного чоловіка під п’ятдесят.

– Так, - важко видихнув Макар, задумливо потираючи пальцями підборіддя. - Свідків нема, якихось записів чи тому подібне теж. На Лозинського можна покластися? 

– Безперечно. Хто ж власну задницю підставлятиме, - впевнено відповів незнайомець.

– Ну тоді, особливих причин до хвилювання не повинно бути. Я не можу свідчити проти себе, що давав хабар. Ви з Лозинським проти себе, що його брали. Закриють справу за відсутністю доказів. Як її взагалі відкрили, не розумію, - роздумував у голос Макар.

– Бойко рве і мече. Натиснув куди потрібно.

В цей момент чоловіки почули слабкий схлипуючий звук на сходовому майданчику вгорі. Вони одночасно повернули голови в той бік. На них дивилися злякані очі, власниця яких запізно затулила собі рота. Макар відвернувся, міцно заплющив очі і тихо вилаявся після важкого видиху. 

– Прошу вибачення, що завадила розмові. Я тільки що прийшла і зовсім нічого не чула, - пропищала дівчина жалісно і від хвилювання максимально тупо видала себе. Вона заметушилась поправляти сумку на плечі, відвернулася і збігла сходами. - Гарного вам вечора, - пустилась до дверей ліфта, на півдорозі до якого її спинили слова Макара.

– Дарино, зачекай, будь ласка. Нам треба поговорити. Пан Володимир уже йде.

– Так-так, звісно, - незнайомець, як хвилиною раніше Дарина, заметушився вставати і прощатися, кинувши на Макара вкрай досадний погляд, що приховував страх.

Дівчина так і стояла застигло біля ліфта і лаяла на чому світ стоїть ту хвилину, коли вирішила саме сьогодні приїхати за тою клятою піжамою. Пан Володимир порівнявся з нею і з притиском заставив себе побажати їй хорошого вечора. Вона відповіла в тон і він зайшов у ліфт, кнопку якого вона заздалегідь натиснула. 

Дарина розвернулась до Макара з максимальним своїм жалісним виразом обличчя. Не подіяло. Він продовжував сидіти на дивані. Його роздратування і досада своєю аурою діставали до неї. 

– Ходи сюди, - сперся ліктями на коліна, потер долонями обличчя і, зімкнувши пальці в замок, підпер ними підборіддя. Дарина вимучено застогнала і попленталась до нього. Сіла навпроти. 

– Не буду тебе запитувати, як ти тут опинилася. Неважливо це зараз, - шумно видихнув через ніс і пильно глянув на неї. - І що нам тепер робити? 

– Нічого. Я ж казала, що нічого такого не чула, - зиркала на нього спідлоба, мнучи в руках пакет зі злощасною піжамою.

– Пташко, це не жарти, - терпеливо промовив. - Мене можуть посадити.

– То не потрібно робити того, за що можуть посадити, - глянула впевнено і розчаровано. - Ти ж казав, що не повторюєш батькових помилок. Наскільки мені відомо, хабарі в нас незаконна діяльність, - додала сарказмом.

Макар відкинувся на спинку дивана з важким зітханням.

– Не все так просто, як може видатись на перший погляд, - продовжував тихо-терпляче. - Інколи така міра вимушена. Вважаєш, якби в мене був вибір, я б зробив так, як зробив?

– Розкажеш це в суді. Гадаю, твоя промова їх розчулить і тебе помилують, ще й по голівці погладять.

– Тобто, ти зразу звідси зібралася бігти в офіс НАБУ?