Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Куди? - нарешті спромігся спитати сухуватим тоном. - Я ж наче говорив, що сам про це подбаю.

– До подруги, - відповіла Дарина просто. - Оля погодилась виділити мені куточок на кухні, бо кімнату займають вони з хлопцем. А там далі щось знайдеться.

– Пташко, це ж нікуди не годиться, - глянув хмуро з-під лоба, стискаючи губи в тонку лінію. - Я казав, що вирішу це питання, тож не вигадуй тут.

– Ти достатньо вже для мене зробив. Далі я сама цілком дам собі раду.

– В тім то й річ, що я достатньо для тебе зробив, - в іншому контексті використав її слово, - і виправити шкоду тепер майже неможливо. Тож дозволь зробити те, що я можу зробити. Дозволь допомогти тобі, щоб чорти в пеклі не дуже сильно пекли мене.

Дарина засміялася на його іронічно-смішливу репліку. Можна було посперечатися, але чи мало б це якийсь результат? Знову змушена була погодитись на його допомогу. 

– Припускаю, що ти захочеш від сьогодні спати окремо? - випередив її логічне прохання.

– Так, гадаю ми можемо дозволити собі вже відпочити одне від одного і нормально нарешті виспатися, - додала до голосу скільки могла жартівливої невимушеності.

Він всміхнувся у відповідь і завбачливо не коментував її слова фактом, що цієї ночі знову спатиме в своєму звичному режимі - неміцно і без очікуваного ефекту відпочинку. Важко прощатися з глибоким, здоровим сном, але вибору не було. Дарина своїми підозрами про власний, від сьогодні, неспокійний сон теж не ділилася.

– Подивишся зі мною серіал? - якомога байдуже спитала його, коли вони взялися після вечері прибирати за собою. Макар такій “традиції” спочатку впирався, заявляючи, що для цього є Марія, але Дарина не повелася. Тож коли їм випадало разом вечеряти - потім вдвох прибирали за собою.

– Не зможу. Потрібно ще попрацювати, - відповів, роздумуючи куди і як класти в посудомийці тарілку.

– Шкода, - забрала в нього посудину і швидко знайшла куди прилаштувати. - Разом завжди цікавіше.

– Вибач, сьогодні ти сама, - проговорив задумливо і механічно, неусвідомлено притягнув її до себе і чмокнув у скроню.

Обоє на мить застигли від замішання. Що це тільки що таке було? Макар швидко прийшов до тями. Він натянуто всміхнувся і мовчки пішов до свого кабінету. Дарина зразу за ним струснула хвилююче збентеження і взялася вмикати посудомийку. З кухні перебралась до вітальні де ввімкнула ситком. Про недавній такий маленький, але, здається, такий значимий жест усіма силами старалася не думати. Нічого хорошого з цього не вийде. Добре, що Макар сьогодні не зміг приєднатися до неї. Ця взаємодія виходить з-під контролю, а таке потрібно припиняти.

Довго дівчина лежала на дивані перед телевізором. До своєї кімнати не спішила. В самотню, опустілу на сьогодні спальню не особливо хотілося вертатися. Макар на горизонті не появлявся. Очевидно, запрацювався. Дарина непомітно для себе й заснула перед телевізором. 

Розбудили дівчину дотики сильних рук, які обережно піднімали її з дивана. Вона сонно щось бурмотіла про опустити себе, але обійми за шию і затишне вкладання голови на його плече говорили про інше. Макар виніс її на другий поверх і коридором до спальні Дарині хотілося тільки, щоб у хвилині магічним чином опинилося хоч на кілька секунд більше часу. 

Він заніс її в кімнату і обережно вклав у ліжко. Потім схопився за край ковдри і потягнув на дівчину, яка очей досі не розплющувала - здавалось дрімала. Втім коли Макар підняв її долоню, щоб заправити край ковдри і вже збирався відняти свою руку, вона раптом несміливим дотиком схопила його пальці. Він глянув у дещо наполохані очі і зробив помилку.

Вони ж усе вже обговорили, все вирішили і це нікому не потрібно було, але сил опиратися не знайшлося.

Макар не думав. Він мовчки відпустив її пальці, обійшов ліжко і ліг поряд. Не роздягався, щоб не бентежити її зайвий раз. Як і завжди до цього просто обняв. Мовчали. Розуміли, що не варто було так робити. Багато болю містили ці прощальні обійми, але такого мазохістськи солодкого, що сил відмовитися не знайшлось ні в кого. Завтра. Завтра почнеться нове життя в колишньому режимі, а зараз можна дозволити собі ще цю одну дозу. Не підозрювали навіть, що в долі стосовно їхнього рішення інші плани.

Сон відмовлявся йти. Дарині бік занив лежати в одному положенні. Вона обережно лягла на спину, притримуючи руку Макара, щоб він, бува, спросоння не забрав. Довго лежати і на спині не вийшло. Вона знову повернулась на бік, але вже лицем до чоловіка. 

– Не спиться? - спитав тихо. Обличчя його було в парі сантиметрів від її.

– Буває інколи. Я і тебе розбудила?

– Ні, теж не спав.

– Чого? Бізнесові проблеми? 

– Ні. Маленька, непосидюча Пташка поряд, - почула лагідну посмішку.

– Ти ж казав, що я не заважаю?

– Ти не заважаєш. Ти хвилюєш.

Така дивна солодка, майже болісна млість потоком заполонила тіло. Дихати стало неможливо. Вона продовжувала стерпло лежати. Магніт його близькості був куди сильніше її зараз нікчемних сил.

– Чого ти так неспокійно дихаєш? - прошепотів. - Боїшся?

Вона в темноті просто мотнула головою.