Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– В тебе сьогодні якесь свято? - почула над вухом тихий глибокий голос, а від несподіваної близькості чоловічого тіла позаду знову млість пробіглась, збиваючи дихання.

Та що за чортівня дивна? Збій в матриці? Він ж недавно… Блін!

Чому той факт починає відшаровуватися в пам’яті від нього? Є окремо жахливий в її житті момент, від згадки про який смикає, але в спогадах чоловік, що зробив таке з нею стає безликим. Сам спогад стає примарним сном. Всього нереальним кошмаром.  

– Ні, просто захотілося купити, - розвернулася до нього і глянула в бездонну блакить. - Та й в тебе на квартирі так похмуро. Додам трошки радісних барв.

Легка посмішка Макара мала ефект сильніший, аніж широка і щира. Він обвив її талію рукою і повів за собою до машини, яку Міша запаркував трохи далі, оскільки ближче не було місця.

– Ти їх вже додала, - схилився нижче і знову тихий голос пустив п’янких мурашок.

В машині, дорогою додому, Макар нарешті озвучив свій сюрприз. 

– Хотів у ресторані це вручити, але твій хлопець цього б не зрозумів, - схопив з переднього пасажирського крісла великий пакет і поставив між ними.

Дарина скосила на нього примружений погляд.

– Що це?

– Подивись.

Дарині це все не подобалось. Вона дивилась на Макара, не приховуючи досади, але він її реакції наче і не помітив. Вона втиснула йому в руки букет, яким досі любувалась (а це він помітив, бо скривився, наче йому скунса дали потримати) і заглянула в пакет. Голосний видих на побачене не змогла втримати. Там були професійна фотокамера і об’єктив у загальній вартості на пару десятків тисяч доларів.

– Ти нормальний?! - зависла на ньому дратівливим поглядом.

– В цілому наче, але точно не знаю. Мама мене не перевіряла.

– Макар, я серйозно, - пом’якшила тон. - Навіщо ти це купив? Чи це такий твій спосіб задобрити мене? Хочеш відкупитися?

– Ти ж ніби не збиралася писати на мене заяву. Чи я чогось не знаю?

– Не збиралась, звісно, але ж це… Навіщо? Це ж маленький статок. Не потрібно, - застогнала.

– Тобі подобається?

– А хіба може бути по-іншому?

– Тоді просто, без зайвих слів, забирай.

– Я не можу. Я й так почуваюсь не найкращим чином. Живу з тобою. Сплю в одному… - затнулась і не продовжила фрази, згадала раптом, що вони в салоні не самі. І так уже перед тим же Глібом почувалась останньою брехухою і зрадницею. Тепер он Міша подумає на неї, як про чергову Макарову підстилку. Ця липка павутина брехні щораз сильніше обплутувала.

Вона не продовжувала. Схилила важку від неприємних роздумів голівку. Макар забрав пакет між ними і поставив на підлогу разом з букетом. Потім, до її шокованої несподіванки, м’яким обручем руки обвив тонку талію та притягнув податливе тіло до себе.

– Припини, - прошепотів на вухо, обдаючи теплим своїм подихом шию. Вона затерпла нутром і перестала дихати. Десь всередині зароджувалась дивна паніка. - Це просто подарунок, який нічого не вартий для мене, але цінний для тебе. Хіба я не можу це собі дозволити після всього, що зробив з тобою? - про те, що він всього-навсього таким способом хотів викликати посмішку на її личку, змовчав.

Дарина повернула до нього погляд затуманених очей, що виражали слабкий переляк. Де повітря подівалось? Він глянув у її збентежений, бездиханний вираз обличчя. Чиста блакить райдужки зробилась кобальтовою. Він відчув її. Вона зараз боялась, але вже не його. Про себе Макар, на жаль, такого не міг сказати. Здається, той дивний квантовий рівень її впливу на нього за довгий період розлуки не зник. Може хіба трохи видозмінився за роки дорослішання.

Чоловік неспішно відсторонився від неї, щоб зайвий раз не лякати своєю близькістю. Вона зараз виглядала такою беззахисною і невинною, що всередині - на пусте місце монстра виповзав хижакмисливець. Трясця!

– І ми, якщо пам’ять мені не зраджує, говорили вже на тему відсутності твоєї в даному випадку провини хоч в чомусь. То чому ти до цього знову вернулася?

Дарина, бажаючи вгамувати внутрішній хаос некерованих відчуттів, глибоко вдихнула і як тільки могла войовничо задерла бороду. Так хотілося, щоб хоч Міша не вважав її черговою дешевкою Макара. Так хотілося зберегти хоч видимість достоїнства. Вона надумала вступити з Макаром у протистояння, щоб показати хоч якось, що не стелиться перед ним. Мило, наївно і… краще б вона цього не робила.

– А чому ти вертаєшся до своїх владних замашок? - склала руки на грудях, пропалюючи його злостивим поглядом. -  Мене це бісить.

– Краще не роби так, Пташко, - негідник підморгнув, сидячи в розслабленій позі.

Що він мав на увазі? Що не робити? Вона не змогла запитати. Повітря знов не вистачало, а наполохане серце забилось в горлі. Зрозуміла, мабуть, тільки інтуїтивно, дивлячись в очі кольору штормового неба з непохитним поглядом і якоюсь… задоволеною півусмішкою. Що він, в біса, з нею робить? Це що? Це флірт?

Міша ж, з тихою цікавістю спостерігав у дзеркало заднього виду за сценкою на пасажирському сидінні. Цікаво було бачити, що, виявляється, його шеф вміє посміхатися. Хто б міг подумати.