Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

“Прям так і сказали?”

“Чи став би я тобі про такі важливі речі брехати?”

“В мене тверде переконання, що став би”

“Ну добре, розкусила ти мене. Сподіваюсь, моє чистосердечне зізнання пом’якшить вирок. То що там з настроєм?”

– Дарино, що в тебе в телефоні такого смішного? - почула Галин хриплуватий голос. - Покажи нам і разом посміємося.

Дівчина скинула розгублений погляд, почувши своє ім’я, а суть питання тільки дійшла до розуміння.

– Ааа, нічого такого. Просто переписка, - відмахнулась, як на невартий уваги момент.

– Твій Гліб, мабуть, пішов на курси з прокачки почуття гумору, - і собі вставила п’ять копійок Марічка.

– Чого це? - насупилась Дарина. - Що ви вже вигадуєте?

– Слухай, а може вона когось іншого підчепила? - Галя збуджено випрямилась в кріслі і глипнула на Марічку.

– А може годі вже? - Дарина стисла невдоволено губи. - Нікого я не підчепила. Вам би тільки плітки вигадувати. Сергій он, хтозна чого надумає, - кивнула на експедитора, що з цікавістю за всім спостерігав, попиваючи мовчки чай.

– Не знаю, як там у вас дівчат, але якщо хлопець всміхається переписці, то той хтось - на другому кінці, явно йому подобається, - хмикнув у відповідь чоловік.

– Мені просто кумедне відео подруга кинула, а ви нагородили тут цілу теорію змови, - закотила очі Дарина і вернулася увагою до компа. Верзуть наче з перепою. Довелось там заходити в месенджер і відписувати Макарові, а то знов щось вигадають на кшталт "кинулася назад до телефону відписувати".

“Настрій в нормі. Роботи тільки багато” - відповіла на його останнє повідомлення

“Зрозуміло. Тоді не заважатиму. Єдине тільки, хотів запросити тебе сьогодні на вечерю в ресторан. Маю для тебе невеличкий сюрприз. Як ти на це дивишся?”

“Насправді негативно, але зараз дійсно зайнята і часу сперечатися не маю. Тому хай” - забоялася, що дівчата її знов піймають на міфічних дурнуватих посмішках.

“Твоя зайнятість мені на руку. Я радий. Тоді до вечора. Міша заїде по тебе”

Далі робочий день пішов і закінчився звичайним своїм способом. Близько п’ятої подзвонив Міша про час, коли заїхати за нею. Через годину Дарина помахала дівчатам ручкою до завтра і пішла до дороги. Під самі ворота складу просила не їхати, щоб не провокувати зайвих питань. Якщо хтось помітить, як вона сідає в Гелік, який зникає в невідомому напрямку, цього потім не обберешся.

Дарина пробувала розпитати Михайла, можливо йому щось відомо про згаданий Макаром сюрприз, але чоловік повернув обличчя в профіль, винувато всміхнувся та тільки негативно мотнув головою. Далі, всі пів години їзди до ресторану, Дарина приємно провела в компанії Макарового водія. Чоловік з вигляду грізний, але доволі добродушний та веселий. Втім закралось внутрішнє чуття, що дорогу йому краще не переходити. Той тип людей, які володіють великим запасом терпіння, але якщо хтось використає весь ліміт чи зачепить за живе, то краще відразу валити десь на Кубу.

Міша запаркував авто біля явно дорожезного ресторану. Дарина вистрибнула з того “танка” і дратівливо зітхнула. Не міг Макар вибрати якийсь Макдональдз? Навіщо він заставив її припхатися в цю розкіш з бомжацьким виглядом? Та що поробиш, довелось іти.

На вході її зустріла усміхнена адміністраторка і після того, як дізналася ім’я, краї усмішки опинились мало не біля вух. Жінка люб’язно запропонувала слідувати за нею. 

Дарині тут дуже навіть сподобалось. Вона своїм упередженим уявленням очікувала на велетенські сліпучі люстри, що важко звисатимуть зі стелі, створюючи враження потраплянки в Лувр. Однак інтер'єр закладу був оформлений в стриманих пастельних кольорах: світлі породи дерев, оригінальні лампи-кулі, шкіряні крісла шоколадних відтінків, живі оливкові дерева. Почувалась вона тут затишно. Навіть відсутність вечірньої сукні не вносила дисбаланс ні у відчуття, ні в атмосферу закладу. 

Адміністраторка посадила дівчину за столик біля вікна, що відкривало приголомшливий панорамний вигляд на Дніпро. Дарина мимоволі ахнула від краси баченого.

– Макар Ігорович за кілька хвилин підійде, - вернула її увагу приємна молода жінка. - Можливо бажаєте щось замовити?

– О, ні, дякую. Я дочекаюсь його. Тільки скажіть, будь ласка, де я можу помити руки? - глипнула щирим поглядом своїх димчатих очей.

– Верніться проходом назад. За он тим деревом праворуч, - вказала рукою адміністраторка.

– Добре. Дякую, - Дарина всміхнулась у відповідь і підвелась одразу з крісла.

Жінка побажала хорошого вечора і пішла в своїх справах. Дарина, йдучи проходом поміж столиків, раптом задумалась, а чи не належить ресторан Макарові. Адміністраторка стелилась перед нею, так впевнено називала його повним іменем. Це, звісно, в дорогих закладах звична річ, але чомусь закралась така внутрішня підозра. Зрештою, чому ні? Все можливо.

З тими думками наблизилась до вказаного дерева, за яким помітила вельми цікаву картину, що довелось навіть сповільнювати хід. Дарина ще віддалік почула ім’я Макар, що вимовляв солодкувато-жалісний жіночий голос, а, підійшовши ближче, впізнала і його самого. Деревце слугувало своєрідною ширмою і чоловік її не бачив. Його увага була цілком зосереджена на білявці поряд, яка дивилася на нього, як на божество.