Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Макар, прошу тебе, давай спробуємо ще раз? Я на все згідна. Моєї любові вистачить на нас двох. Обіцяю, що зроблю тебе щасливим. Будь ласка, не можу я без тебе, - заслухалась Дарина молебних слів. Мимоволі жаль стало незнайомку. Якщо дівчина так безсоромно принижується - значить їй вкрай погано. 

Гм… Новий, незнайомий Макар, за яким тепер дівчата з розуму сходять. Дивне усвідомлення. Вона своїм тодішнім, ще трохи дитячим поглядом не встигла була розгледіти його повністю. Починала, але не встигла розгледіти, який він неймовірно красивий. По правді, подих перехоплювало дивитися на нього. Доводилось це визнати. 

– Віолетто, нічого не змінилося. Припини істерику і візьми себе в руки, - а ось і інша сторона нового Макара - холодна і цинічна. - В мене немає на ці дурниці часу. На вулиці Міша. Він викличе тобі таксі. 

Дарина застигла в роздумах: іти далі і виявити свою присутність чи вернутися за столик. Вирішила, що може дозволити собі продовжити шлях. Вона пройшла деревце і кинула мимовільний погляд праворуч. Макар одразу помітив її і навіть здивувався. На білявку вже не звертав уваги. Дарина скористалась його хмурим замішанням, стисла губи в посмішці і швидко попрямувала до дверей з позначкою WC. Макар не встиг і слова сказати, а білявка, помітивши його зацікавлений погляд, аж замовкла і роззирнулась в напрямку такої пильної уваги.

До часу, поки Дарина сховалась за дверима і перестала чути їхні голоси, все ж болісні слова: “В тебе є інша?” догнали слух. Цинічна реальність. Колись по ньому потоптались, тепер він розбиває серця. Навіть і її вже встиг. 

Довго вона мила руки. Не спішила виходити. Сподівалася, що до того часу принизлива розмова закінчиться. Не хотілося знову натикатися на ревниві, розпачливі і цілком безпідставні погляди закоханої білявки. Занадто довго займати вбиральню не годилося, тож Дарина, не зважаючи на те, що чекає за дверима, вийшла. Чого і варто було чекати, драматична сцена закінчилась. Дівчина впевнено пішла до столика, за яким її вже чекав Макар.

– Привіт, - всміхнулась йому стримано, наближаючись. Він підвівся і відсунув для неї крісло.

– Привіт. Ти довго? Все гаразд, - підсував назад, коли вона сіла.

– Так. Не хотіла знову натикатися… ну ти зрозумів, - скривилась винувато.

– Вибач, що тобі довелось це бачити, - опустився на крісло навпроти.

– Нічого страшного. Тільки… - замислилась чи варто продовжувати.

– Тільки що?

– Це не моя справа, - виразно округлила очі і стисла губи.

– Складається враження, що ти хочеш, щоб я допитувався тебе, - заломив лукаво брову.

Дарина досадно спідлоба зиркнула на нього.

– Дуже мені треба знати про твої походеньки. Твоє життя і твої рішення, - закотила очі. - Просто цікаво стало. Та дівчина, здалось, щиро закохана в тебе. Вона доволі приваблива. Чому ти так з нею? Чому не хочеш спробувати стосунки? Зрештою, навіщо тобі тоді була я? Стільки всього можна було б уникнути, - не стримала важкого зітхання.

– Це вже не проста цікавість, - задивився на неї якось… тепло, аж знову середина тьохнула. - В нас з нею не було ніяких стосунків. Просто тимчасовий зв’язок, про що я попереджав заздалегідь. Те, що вона не слухала, вже не мої проблеми. 

– Ти б міг передумати.

– Міг би, якби хотів. Але стосунки мене не цікавлять і я не збираюсь їх заводити. 

– І все ж я? Навіщо? Ти можеш отримати кожну, яку забажаєш. Чи в тебе плани на кшталт п’ятирічки? Хочеш затягти в ліжко чим побільше жінок?

Макар скептично, дещо іронічно хмикнув, знову поглинаючи її м’якою блакиттю.

– Я не підліток, щоб ставити перед собою примітивні цілі. Я просто хотів тебе.

Сильним розрядом пройшлась тілом його прямолінійність. Дарина різко вдихнула і потупила погляд. 

– Міг би так примітивно не висловлюватися, - пробурмотіла.

– Міг би, але я вибираю незавуальовану правду. 

– Що ж, я рада, що все в минулому.

– Хто сказав?

– Ти сказав, коли сформулював речення в минулому часі.

– Але це жодним чином не заперечує теперішнього.

Дарина злякано глипнула на нього. Макар вкотре укутав лагідною увагою.

– Я сподівався, що ти вже не боїшся мене? Хіба я за ці дні не переконав тебе, що причин до хвилювання нема?

– Це інтуїтивне, - скривилась жалісно. - Можна скільки завгодно себе переконувати, але для зміни переконання потрібно трохи часу, щоб звикнути.

– Так, твоя правда. Втім я нічого дивного чи нового не сказав. Тебе не можна не хотіти і ти б мала це знати.

Та що ж він так безсовісно її бентежить? Не знала вона цього. Ніхто їй такого не казав. Дарина швидко вхопила до рук меню, що лежало перед нею, ховаючи там зніяковілий погляд. Хотіла зам’яти момент нав’язливим ігноруванням, але Макар не повівся.

– Ти так мило зашарілась, - тихо всміхався. - Невже не знала?

– Припини, - прошипіла крізь стиснуті зуби, шарпаючи сторінки меню, де нічого не бачила.

Макар можливо і хотів щось сказати, але до столу підійшов офіціант і врятував Дарину від подальшого нестримного збентеження. Та варто було йому запитати про готовність до замовлення, як дівчині похололо нутро. Вона скинула шокований погляд і зустрілася з таким самим виразом обличчя свого хлопця - Гліба.