Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Так, мабуть. Нам добре було разом. Він розумів і підтримував мене.

– Тоді і зараз підтримає.

– Не думаю, - невесело всміхнулась і сумнівно хитнула головою. - Надто суперечливий це момент. Якщо почне ставити питання - я найімовірніше проговорюсь. Ситуація настільки дика, що виглядає байкою. Хіба ні?

– Отже, якщо тобі цікава моя скромна думка, - вирішив підсумувати, приправляючи смішинкою серйозний голос. - Якщо він відмовиться від тебе в цих обставинах, то не думаю, що такий чоловік тобі потрібен. Маю на увазі, якщо чіплятиметься середньовічних переконань про те, як має виглядати перший секс. Ти не повинна виправдовуватися і нічого пояснювати, бо вини твоєї нема. По-друге, якщо досі сама не знаєш чого хочеш, то нагороди щось про паузу в стосунках, бажання побути на самоті, пізнати себе чи щось з цієї ж опери дурощів.

Дарина пирснула смішком на іронічну репліку Макара. Але його слова мали сенс. Порвати вона завжди встигне, а от хоча б спробувати втримати точно зайвим не буде. 

– Мабуть, твоя правда, - погодилася. - Спробую випросити перерву.

– Я вже в очікуванні від тебе фрази: “У нас була перерва!”, - його усмішку можна було б назвати просто м’якою, але дивна ніжність в погляді на неї не дозволяла цього. Значно легше, коли він холодний і серйозний. Його така усмішка бентежила до памороків у голові.

– Так, - кивнула з виглядом знавця. - В наших стосунках я буду Росом. Ну але гаразд про це, - стрепенулась міняти тему. - Краще розкажи навіщо ти захотів зустрітися?

– Я б з радістю, але в цих обставинах я ліпше зачекаю до часу, коли ми опинимось вдома. Не хочу зайвий раз тебе підставляти.

– Та що ж там в тебе за сюрприз такий? - вигукнула Дарина. - Тільки не кажи, що записав мене на курси психологічної допомоги? Чи де вчать дихати чакрами, - досадно стисла губи, схиляючи набік голову. Макар знову м’яко всміхнувся.

– Я радий бачити тебе колишню, - та ну не треба так, Макар! Не дивись так... - Але хіба це була б така погана ідея? Я не про відкривати чакри, - виправив її неточне формулювання, - а про психологічну допомогу.

– Взагалі, ні, але наразі справляюсь сама. І дякую, що не забарився з уточненням, хлопчик-помагай, - покривлялась йому. 

– Здається, справляєшся, але побачимо далі. Втім я не про те.

Макар несподівано глянув кудись над головою Дарини і вмить став тим, якого вона вже майже не боялася - холодним і беземоційним.

– Отже, мене цікавить фото в стилі великого полководця. Олександра Великого, наприклад. На коні бажано, з оголеним торсом і довгим волоссям, що розвівається на вітрі. Ну тобто, таке, щоб можна повісити на половину стіни у вітальні.

Дарина витріщилася на нього. Що він городить з таким ще й абсолютно серйозним виразом обличчя? Який Олександр Великий і оголений торс? Він десь головою лупнувся? Та накопичений сміх норовив кожної миті на друзки рознести її витримку здивування.

Дарина відчула поряд чиюсь присутність і тут же перед нею опинилась тарілка зі стравою, що в сумі потягне, мабуть, на все, що вона досі коли-небудь замовляла. Перед Макаром опинилось його американо. Добре, що він перестав молоти дурниці. Вона і так ледве стримувала сміх на уявні картинки його в образі стародавнього полководця. 

Дарина обережно зиркнула на свого хлопця. Він кинув на неї хмурий погляд і, побажавши смачного, пішов. Дівчина взялася копирсатися в тарілці і за кілька хвилин, коли Гліб відійшов на значну відстань, заговорила:

– Великий полководець, значить? Міг не компроментувати мене так, - глянула досадно спідлоба. - Я ледь не розреготалась тут як ідіотка.

– Не розумію, що смішного. Кожен поважаючий себе чоловік хоче собі такий портрет, - попивав спокійно каву, а в блакитній безодні плескалися бісики. - Я коли побачив схоже в хаті одного прокурора, то відразу собі захотів. Як варіант, можемо розглянути щось більш екзотичне. Чингісхан, наприклад.

– А може, як варіант, припиниш єресь пороти? - закотила очі, але всю серйозність віроломно псували стиснуті від стримуваного сміху губи.

– Не можу нічого обіцяти поки ти смієшся, - знов це кляте волошкове тепло. 

Дарина його слова проігнорувала і почала розмову на буденну тему, що ніяк не могла збентежити чи якось скомпроментувати - про те, як минув день. Довго вони не вечеряли. Дівчина доїла свій божественний салат і Макар запропонував їхати додому, бо свої справи тут на сьогодні вирішив. Дарина ж не збиралася на очах Гліба, що імовірно спостерігатиме за нею, сідати в авто Макара і з ним самим. Вона попрохала підібрати її біля ринку неподалік, до якого зібралася прогулятися. Він погодився.

На виході дівчина поглядом попрощалася зі своїм хлопцем, що стояв неподалік біля барної стійки. Навіть попри ранішу їхню розмову, підозри, очевидно, його не покидали. Він стримано всміхнувся і кивнув головою на прощання.

Дарина, як і планувала, неспішно пройшлася до невеличкого ринку. Минаючи ряд жінок, які продавали саморобні букети різнобарвних квітів з домашньої грядки, дівчина не стрималась і вирішила подарувати собі краплю кольорової природньої краси. Їхня непретензійна, мила грайливість чіпляла в душі струни тихої радості і мрійливості. Дарина вибрала великий - душа прагнула побільше позитиву в світлі пережитих недавно подій. Після покупки зупинилась на виході з ринку. Чекала Макара і просто любувалась живою барвистою красою.