Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Місяць по тому

Дарина, стоячи на колінах в тій самій невеличкій церкві, що недалеко Макарового дому, задивилась на ікону, що висіла попереду, з одним питанням, яке вже пару тижнів штурмувало свідомість своєю неможливістю і дикістю. Однак як би вона не впиралася і не противилася подіям і прийнятим рішенням, доводилось силоміць нав’язувати собі розуміння того, що все відбувається насправді і що це не сон. Вона насправді зараз стоїть на колінах перед престолом, вдягнена в білу мереживну сукню на короткий рукав з об’ємною спідницею довжиною трохи за коліно. До довгого розпущеного волосся прикріплений ніжний віночок з дрібних квіток. Глянути зі сторони, то молоденька дівчинка йде до першого причастя. Але ні. 

Що за фантастичний, малоімовірний збіг обставин спіткав її і привів до цього моменту? Як так? Це ж якою невезучою потрібно бути!

Ще місяць тому життя налагоджувалося. Макар знайшов їй житло, яке, як потім виявилося, належало йому і, звісно що, ні про які орендні плати і мови не могло бути, як би вона там з ним не сперечалася і не доказувала протилежне - він ж впертий, як той віслюк. Дарина навіть встигла перебратися в нову квартиру. Вирішила все ж шукати свій варіант, щоб не створювати незручностей Макарові (впевнено вважала, що так і є), а тим часом можна хоч трошки понасолоджуватись життям в неймовірно затишній обстановці. Здавалося, що життя от-от вернеться в звичайне русло.

По правді, дівчина поспішала з’їхати від Макара не тому, що їй там було погано, а тому, власне, що ставало надто добре. Він допоміг їй пережити весь негатив, причиною якого став, з найменшими наслідками. Вона знову бачила в ньому більше того, в кого колись була закохалася, а зміни, які життя накладає на кожного з віком, починали не на жарт турбувати. Ці моменти, коли він дивився на неї поглядом зголоднілої пантери, коли проступала владна сторона його характеру, заставляли тремтіти, але зовсім не від страху. Хоча, може, видозміненої його версії. Дарина боялась тої цілковитої втрати себе, варто було йому глянути так… по-особливому. Якась магічна і надто… солодка анархія нападала на неї. Це чимшвидше і негайно належало припиняти, бо залежність, здавалося, вже стукала в двері. Особливо після тієї останньої проведеної разом ночі. Ооой…

І на біса вона верталася за своєю піжамою, яку випадково була забула в нього на квартирі?! Як тепер бути?!

Цей момент хаотичних роздумів перебив глибокий гортанний голос священника, що на ім’я звернувся до неї. Вона вмить вернулась на землю і у персональну фантастичну реальність. Відчула тепло поверх своєї долоні, що зараз несподівано додавало заспокоєння.

– Наречена, тепер ти повторюй за мною.

Дівчина дещо розгублено глянула на немолодого, але грізного на вигляд чоловіка і обережно кивнула.

– Я Дарина, - промовив він.

– Я Дарина, - нереальність ситуації зашкалювала.

– Беру тебе, Макаре, за мужа, - продовжив священник.

Дівчина глипнула на чоловіка поряд, який декілька хвилин тому повторював ті ж самі слова. Він не вірив у це все. Йому було простіше, але ж вона вважала вінчання серйозним кроком, а не отаким - вимушеним. Та рішення давно прийняте і відступати назад не збиралася. Наречений м’яко всміхнувся і легенько стис її долоню в своїй, які вони тримали на Святому Письмі.

– Беру тебе, Макаре, за мужа…

Через пів години вони двоє виходили з тієї маленької церкви вінчаними чоловіком і дружиною (ця фраза, певно, ніколи не перестане звучати максимально химерно) з потрібним свідоцтвом про звершене таїнство. На вулиці щедро пригрівало сонечко і своїм радісним промінням заповнило розгублену середину дівчини. Макар не поспішав випускати її долоню зі своєї - бачив миле хвилювання. 

– А давайте десь відмітимо цю подію? - запропонувала Оля, що разом з Олексієм виконували ролі дружби і дружки та єдині знали про те, що Дарина, по суті, виходить заміж за не зовсім звичних обставин.

Дарина глипнула на Макара. Він вже вийняв з кишені телефон, якого був поставив на беззвучний режим, а тепер зібрався перевірити чи не стався армагедон за час його відсутності. Відчувши на собі увагу дівчини, глянув розгублено, не одразу усвідомивши питання.

– Відмітити? - повторив хмуро, знову задивився в телефон і за тим ствердно кивнув. - Можна. Годину відкопаю.

Довго не роздумували і вирішили піти в невеличкий ресторан, що знаходився на нижньому, комерційному поверсі житлового комплексу. Оля з Олексієм йшли попереду і, як завжди, щось емоційно виясняли. Очевидно, їхні постійні емоційні гойдалки перейшли в стадію сварок.

– Не думала, що ти погодишся, - Дарина звернулась до Макара поряд, який щось набирав на телефоні однією рукою, а іншою продовжував тримати її.

– Чого? Бо весілля наше не зовсім справжнє? - глянув на неї скоса, всміхаючись кутиком губ.

– Саме тому.

– Зважаючи на те, що я в принципі і ніколи не збирався одружуватися, то якщо вже так склалися обставини і в мене таки з’явилася дружина, гадаю, варто хоч якось цю подію відзначити.

– Справжня-несправжня дружина, - відсторонено проговорила дівчина в простір, вертаючись флешбеками пам’яті в минуле - в той черговий фатальний момент її життя.

Після того, як Дарина з’їхала від Макара і вже навіть встигла пару ночей заночувати на новому місці, виявилось, забула в нього свою улюблену піжаму, яку запхнула була під подушку. Вона зайвий раз його дріб’язковою проблемою не турбувала, а прийшла на квартиру сама. Марія, як завжди, привітно зустріла її і навіть додала коментар, що після дівчини зробилось тут якось пусто. Дарина здивувалась, оскільки жінка завжди дотримувалась субординації і професійних меж в спілкуванні не переходила. Втім почуте приємно порадувало. Був пізній вечір і економка вже збиралась додому, тож після обміну парою люб’язностей, вони розпрощалися. Макара ж вдома ще не було. Чи зітхнула Дарина від того з полегшенням? Хотілось би так думати.