Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Нікуди я не збиралася, - простогнала. - Я вже казала, що мовчатиму.

– Навіть якщо тебе спитають?

– З якої такої радості? Хто знає про те, що мені що-небудь відомо? - округлила на нього очі.

– Я б не недооцінював управління з розслідувань. Люди, що там працюють, неспроста на своїх місцях і якщо таки вийдуть на тебе, ти розкажеш все, що знаєш - хочеш того, чи ні.

– А ти дай і їм хабаря, - задивилась непохитним, розчарованим поглядом. - Досвід в тебе вже є. Знаєш що й до чого. От і вирішення проблеми.

– Пташко, - знову сперся, зігнутими в ліктях, руками на коліна, але тон голосу залишався до роздратування рівним і спокійним, - є одна безкоштовна клініка - державна, звісно ж. Вона давно в занедбаному стані і оголосили тендер з ремонтних послуг і перепланування. Я маю можливість взяти в ньому участь, оскільки є співвласником невеликої будівельної фірми. Потім, хочеш вір, хочеш ні, але збирався подарувати туди дещо з дороговартісного медичного обладнання. Я тобі не говорив, але гроші, які мені в спадок залишив батько, йдуть на такі от цілі. Я навіть створив спеціальний фонд. Якщо вони дістались незаконним методом, то хай хоч у використанні якусь користь принесуть. На себе я їх не використовую. Мої витрати - це зароблене мною.

– Але бізнесом, побудованим твоїм батьком на брудні гроші, - парирувала Дарина.

– Так, але, гадаю, можу собі це дозволити, - стис чуттєві губи в посмішці з натяком на поблажливість. - Отже, тендер. Моя команда чудово попрацювала над проєктом і виграш був у нас в кишені, але якась сволота злила інформацію, яку в своїй пропозиції врахував конкурент. Довелось йти на крайні міри, тобто незаконні, щоб дістати собі той тендер.

– Чому він для тебе такий принциповий, що ти готовий так ризикувати?

– Бойко, той самий злодій, збирається в мери. Йому ця клініка потрібна чисто для маніпуляцій своїм іменем. Зробить косметичний ремонт, частину виділених грошей привласнить, але потім додатково матиме чим спекулювати в передвиборчій кампанії.

– І ради цього ти готовий так серйозно себе підставляти? - Дарина вважала, що гра не вартує свічок.

– Так, це принципова позиція. В нас з ним особисті розрахунки. Йому я не готовий поступатися, тим паче за цих обставин, коли гроші батька можуть бути використані в передбачених мною цілях.

Повисла важка мовчанка. Дарина не знала, як до цього всього ставиться, а Макар не знав, як найкраще вирулити з досадного становища.

– Ти можеш не вірити мені, але цю ситуацію я не можу кинути напризволяще, - перший заговорив Макар. - Потрібно подумати, як бути.

І він подумав. Після тієї розмови чоловік відвіз Дарину на нову квартиру і пообіцяв до завтра вирішити питання. Ввечері наступного дня приїхав до неї.

– Тож яка моя доля? Я готова до виголошення вироку, - зітхнула, ставлячи перед ним на стіл чашку з чаєм і всідаючись навпроти зі своїм горнятком.

Макар глянув на неї кумедно-винувато кривлячи чорні брови. Його потішала до комічного неймовірна ситуація, в яку вони з Дариною втрапили.

– Нам треба одружитися. Дружина чи близька людина має право відмовитися давати свідчення проти чоловіка. Втім і тут не все так просто.

– Ти знущаєшся?! - істеричний сміх норовив от-от рознести її слабеньку витримку. 

– Якби ж то, - хмикнув. - Я не збирався одружуватися і заводити сім’ю. Не можу дозволити собі ризикувати долями дорогих людей. Мені минулого вистачило, щоб раз і назавжди затямити, що повторення не допущу, - всміхнувся, але за фасадом стільки болю виднілося, що Дарина змушена була погляд потупити, щоб не видати зрадливо проступивших сліз.

– Макар, ну ти ж не твій батько, - потягнулась долонею - не втрималась, і схопила його теплі пальці, стискаючи. Очі не могла підняти. - Ти йдеш своїм шляхом.

– Мені однаково доводиться мати справу з різними людьми, яким я вже поперек горла. Я вже знаю забагато того, що, в принципі, не повинен. Батько намагався максимально відгородити мене від бруду, в якому по вуха варився, але це виявилося не так просто, як здавалося.

– Ну гаразд, - видихнула своє безсилля. - Тоді я не розумію чому ти заговорив про одруження.

– Законна дружина в моєму випадку це все ж ризиковано. Я не хочу, щоб така інформація де-небудь фігурувала. Можна просто повінчатися і далі жити разом. Цього буде достатньо для відмови у свідченнях, бо зараз ми одне одному, по суті, ніхто. Про вінчання без потреби не мусимо розповідати. Коли справу закриють, ми просто розійдемось без зайвих проблем.

– Але ж ми будемо повінчані… - на нього глянули очі повні відчаю і недовіри. - Для мене це вагомий крок. Це назавжди. Я радше штамп в паспорті поставлю з наступним розлученням.

– Церковне розлучення теж дають, якщо тобі так важливо, - спробував розбавити її смуток смішком, але дівчина не велась. Макар стис її пальчики в своїх руках. - І потім, я ж, здається, згадував, що мене багато хто ледве терпить. Та й життя взагалі небезпечна штука, тож може все само собою вирішиться. Мій батько прожив недовго, брат і того менше…

– Перестань! - крикнула несподівано надто голосно, розуміючи до чого він хилить. Дивилась на нього, а гарячі сльози котились щоками і не давали слову протиснутись крізь спазмоване горло. Макар підвівся з крісла і заставив її теж встати.