Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
– Та я ж пожартував. Ну чого ти? - притягнув схвильовану дівчинку до себе. Вона куталась в його обійми, які були місцем її затишку і свого пристановища в цілому білому світі. Він поки що мовчав, заспокійливо погладжуючи її спину. Хотілося зупинити цю мить і хай би тривала вічність, а не вертатися в жорстоку реальність.
В майбутньому вона згадуватиме саме цей момент, як відправну точку розуміння своєї безнадійної, глибокої до нього любові. Зараз ще прихованої страхом і болем протидії, але вже безповоротної і звершеної.
– А жити ми будемо як чоловік і жінка? Ну, в повному розумінні цього слова, - пробурмотіла, ховаючи обличчя в приємному теплі його твердого тіла і вдихаючи фантастичний аромат.
– Якщо ти про те, чи будемо ми разом спати, то рішення за тобою.
– Ми ж за той час можемо… прив’язатись одне до одного. Потім важко розходитись.
Дарино, чи тобі самій не смішно говорити таке? Можемо? Ти серйозно?
– Не можна, значить обійдемося без прив’язаностей. Ми справимося, - ще один веселун-самодур намалювався.
– Тоді, гадаю, кращим варіантом буде спати в різних кімнатах і жити модними тепер партнерськими стосунками, - відсторонилась, впевнено заглядаючи йому в очі.
