Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Вона продовжувала напружено стояти в його обіймах, а фантастичний аромат уже заспокійливо лоскотав середину.
– Припини мене купувати, - сказала неголосно, але твердо. - Я не одна з тих, з ким ти привик мати справу. Я не Каміла.
На спогад про свою першу дівчину Макара аж сіпнуло.
– Я знаю, Пташко, - відповів так само тихо, поцілував маківку - не стримався, і торкнувся її своїм підборіддям. - Мабуть, твоя правда. Я не звик до іншого формату спілкування, але зараз це просто подарунок дружині. Хіба я не можу собі цього дозволити?
– Ти все, що мені не сподобається, збираєшся загортати в “Не можу собі цього дозволити?” і “Подарунок дружині?”
– Якщо доведеться. Дозволь хоча б на цей період відчути, що таке мати дружину. Іншого шансу в мене не буде.
Вона б може і хотіла щось заперечити, але не змогла. Його близькість, його сила, його спокій стрімко заставляли м’якнути в обіймах. Біль і відчай, що спазмували середину, позбавляли сил. Долоні стислись в кулачки. Хотілось стусанути його від спротиву і незгоди, але слабкість взяла верх. Вона зарилась в його обійми і тихо заплакала. Вкотре змушена була погодитись з ним.
Наступний тиждень минув уже спокійніше. Макар з Дариною намагалися скерувати свої взаємини у хороше, дружнє, знайоме колись русло. І все б у них вийшло якнайкраще, бо теплоти і довіри між ними ніколи не бракло, але смак забороненого плоду уже відчули. Найкращим варіантом виглядало повернутися до формату стосунків восьмирічної давності, однак, проблема полягала в тому, що тоді вони були юними і свою пристрасть одне до одного навіть до пуття відкрити і відчути не встигли. А якщо є пристрасть, то про просту дружбу говорити не випадає - це вже зовсім інша історія. Макар це розумів і прийняв, бо вибору не мав. Дарина ж намагалася боротися з собою, щоб вийти з цієї історії з найменшими втратами.
Добре було те, що Макар постійно був зайнятий, постійно пропадав за своїми справами і бачились вони не так і часто. Чи скучала за ним за самотнім сніданком і вечерею, чи переглядом чергового фільму в пустій квартирі? Безумно. Скучала за його смішливими репліками, за його лагідним (персонально її) поглядом, за його дотиками, які миттю життя вдихали в тіло. Однак це тільки вчергове доводило, що такий стан справ на краще. І так уже бракує його, тож не треба поглиблювати звикання.
Не давали спокою і думки з підозрами, що став він так допізна затримуватися через когось. Переконання, що це нормально і цього варто було очікувати, полегшення не приносили. Тільки болюче і потрібне смирення. Так треба і так буде краще, якщо між ними обома з самого початку все вирішено і шансів нема.
Якось, коли Дарина сиділа в себе на роботі і задумливо опрацьовувала документи, поки дівчата свіжі новини обговорювали, задзвонив телефон. Дівчина глянула на екран і немало здивувалась абоненту. Олексій. Гм? Він ніколи не телефонував їй сам. Бувало, писав якісь несерйозні дурниці у месенджері, але довго переписка ніколи не тривала. Дарина якось незручно почувалася, спілкуючись з хлопцем своєї подруги, хай навіть на абсолютно буденні теми. Тож такі переписки зводила до швидкого завершення.
Недавно вона розмовляла з Олею. Та дзвонила поцікавитись про життя подружнє. Заразом Дарина дізналася, що їхні з Олексієм стосунки, здається, тріщать по швах і черговий “сезон" сварок незвично надовго затягнувся. Подруга вже порядком втомилася від такого життя і від постійних емоційних гойдалок. Розповідала щось про те, що перестала відчувати свого хлопця і єдине, що залишилось стосовно нього, то це роздратування. Вимальовувався глухий кут.
Дарина пробувала зарадити подрузі, заспокоїти порадами про спокійний діалог і просто проговорити свої переживання з ним, але Оля на це відмахнулася словами, що це давно пройдений етап, який нічого не дав. Вони перестали чути одне одного. Напевно, Олексій теж дзвонив зараз по тій самій причині. Можливо, хоче попросити допомоги в примиренні зі своєю дівчиною. Дарина взяла телефон і вийшла в коридор.
