Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– І що, ти тепер звільниш Гліба? - спитала Дарина, повернувшись на пасажирському сидінні обличчям до Макара. Стурбованість в очах вказувала на бажання заступитися за колишнього.

Дорогою дівчина розповіла про причини зустрічі з Олексієм, як дійшло до бійки і що сама винна, бо не розставила остаточно крапок над і в стосунках з Глібом. Макар з цим не погодився, оскільки з її слів і алкогольного сп’яніння останнього, виглядало, що сцени ревнощів не оминути було в будь-якому випадку. На її логічну цікавість тим, як він сам там опинився, до слова, дуже вчасно, відповів, що дзвонив до Міші з питанням де вони. Виявилося, що те саме кафе знаходилось поряд з місцем його чергової робочої зустрічі. По завершенні Макар вирішив сам забрати дружину додому.

– Чому це? - відірвав увагу від дороги і глянув на неї, нахмуривши чорні брови.

– Ну він ж мало не вдарив тебе. Ще й п’яний дебошир виявився, - теребила знервовано пальці.

– Пташко, - сказав спокійно і знову задивився на дорогу, - між мною і ним є менеджер, тобто безпосередній його керівник. От йому і вирішувати, звільняти чи ні. Мене одного на всіх не вистачить. Для цього існує керівна вертикаль і кожен в своєму сегменті вирішує поставлені на нього обов’язки. Якщо Гліб свої виконує справно, то нікого не цікавить його особисте, поза роботою, життя. А намагання вдарити? Гадаю, він сам уже прекрасно усвідомив на кого сп’яну і нерозуміючи замахнувся, - хмикнув у короткому погляді на неї.

– Певно, наступного разу йтиме на роботу з впевненістю, що змусять писати заяву на звільнення.

– Хай буде йому уроком, - сухо констатував Макар. - Ну гаразд, про невдаху-колишнього поговорили, - коротко всміхнувся. - Розказуй про свій день. 

Дарина зі стогоном відкинулась на сидінні. Не хотілося згадувати проблему, що назріла.

– Чого ти? - заломив брову. - Що сталося?

– Я наплужила і попала на гроші. Мабуть, - скривилась досадно. - Внесла в базу повернення двох бочок, а експедитор їх не привозив. Ну, тобто, точно невідомо, бо давно це було. На складі недостача, а він того маршруту не пам'ятає. Може взагалі плутанина вийшла і хтось інший їздив. Тож, якщо дивом не знайдеться, то це мій максимально тупий промах. Ці бочки дорогі і завжди нас операторів лякають.

– Цим можеш не перейматися, - відповів упевнено. - Я все тобі компенсую.

Дарина зітхнула втомлено.

– Ти знов за своє? - зла на нього не вистачало. - Може будеш ще переді мною ходити і солому стелити?

– Якщо доведеться, то звісно, - а ось і знайома їй впертість.

– Ану перестань. Я сама зі всім хочу розібратися, а то виростиш з мене тепличну рослинку.

Він знову глянув на неї. Цього разу тепло і навіть з гордістю. Але… однаково зробив по-своєму. Компенсації, звісно, ніякої не було. На зараз він погодився з її проханням і вони цю тему закрили. Втім за кілька днів дорогі бочки “магічним” чином знайшлися - “завалялись” за купою ящиків, а завскладом і “забув” про них.

– А ти не думала змінити таку рутинну роботу на щось цікавіше? - почула через кілька хвилин мовчазної паузи і її прихованого любування його розслабленою манерою керування автомобілем, його руками з випнутими венами і татуюваннями…  Аж до млості. - Своїми фото, наприклад, чи щось таке. З твоїм творчим талантом гріх скніти за паперами.

Дарина спам’яталася, миттю заховала кінчик язика, яким досі непомітно облизувалася на нього. Добре, що за дорогою спостерігає, а то щось вона забулася.

– По правді думала. Фото я б все ж залишила в статусі хобі, а так… Навіть не знаю. Може реклама. Переглядала вакансії і мене ця сфера зацікавила.

– Припускаю, ти не про роздавання листівок на вулиці зараз говориш, - дразнився. - Цікавить створення самої реклами? Копірайтинг, наприклад.

– В точку. З роздачею листівок досвіду набрала в студентські роки і треба рухатися далі, - підтримала його настрій.

Макар замислився, вдивляючись в дорогу чи то бампера автівок попереду. Їхали вони досить повільно, оскільки затори ніхто не скасовував.

– В мене є одна пропозиція, якщо ти готова вислухати, а не починати промов про тепличні рослини, - сказав їй через кілька хвилин.

– Залежно, що ти там намірився говорити.

– В мене є знайома. Вона власниця рекламної агенції. Можу замовити за тебе слово.

– Ти ж сам розумієш, що тут не так і чим віддає.

– Ні, Пташко, це ти не розумієш, - глянув на неї з тихою впевненістю. - Я можу тільки, як сказав, замовити словечко. Це приватний бізнес і кумівство не вітається. Якщо ти не справишся, то тримати тебе там не будуть. Досвіду не маєш і єдине, що я можу в цій ситуації, то попросити, щоб тебе взяли на стажування. Далі справа тільки за тобою.

– Ну якщо так, то я згідна. Тупо відмовлятися від такої можливості.

– Не можу з тобою не погодитись.

В Макара задзвонив телефон. Він взяв його і глянув на абонента. Важко зітхнув і відповів. Поки вирішував-розрулював чергову проблему, Дарина відвернулась до вікна праворуч. Дурна думка раптом спала на гадку і не давала спокою. Нелогічно, знову ж таки, але що вдієш. Телефонна розмова закінчилась швидко і Дарина, довго не чекаючи, вернула увагу до Макара.