Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Дарина струснула з себе залишки сну і сіла на дивані.

– Треба повечеряти. Тут недалеко великий готель і там точно має бути ресторан.

– Треба, бо я сам ледь тебе кусок не відкусив, поки вкривав, - всміхнувся.

– Чому тоді не розбудив? Чи ти планував іти самостійно добувати собі харчі? - встала з наміром піти до ванної і привести себе до ладу після сну.

– Не хвилюйся. Я б з тобою поділився добутими харчами, - кинув смішливе вслід.

– Та хто б сумнівався, - відповіла на розвороті в тон йому.

Через пів години вони сиділи в доволі пафосному ресторані і очікували свого замовлення. Грала жива музика, було доволі людно, але атмосфера спокійна і розмірена. Макар з Дариною підхопили настрій і провели доволі спокійний вечір за смачною вечерею і неквапливою бесідою. У свій номер вернулись близько одинадцятої.

– Ти з якої сторони спатимеш? - спитав Макар, коли вони опинилися в спальні і Дарина відкрила шафу, щоб дістати свою піжаму.

– Мені краще біля вікна, - сказала перше, що прийшло в голову і він ствердно кивнув. Не хотілося сперечатися, а це обов’язково трапилось би, якби вона відповіла, що їй не важливе місце. Вдень якось спокійніше ставилась до факту, що спатиме з Макаром в одному ліжку, хай навіть на різних його сторонах. Тепер же хотілося заховатися в душовій хоча б на пів години, щоб він за той час заснув. Потім тихенько вмоститися під ковдру і під звук його рівномірного, тихого дихання заснути. 

Парадокс виходить: вона одночасно, до солодкого трепету, і боїться його близькості і прагне тої, як свого власного затишного пристановища.

Після проведеного у ванній кімнаті більше, ніж потрібно часу, Дарина, тамуючи зрадливе і малоконтрольоване хвилювання, тихо вийшла до вітальні. Сама не могла зрозуміти свого зараз шаленого серцебиття і завмирання середини. Не один раз робила це і нічого особливого нема в тому, щоб повторити. 

Вона вимкнула світло і пішла до спальні, де було темно, тільки слабке світло з вулиці дозволяло вловити обриси кімнати. Макар, мабуть, спав уже, бо на її появу ніяк не відреагував. Вона навшпиньки підійшла до своєї сторони ліжка і обережно вляглась, щоб не потривожити його.

Лежала на спині тихо, головою відвернувшись до вікна. Намагалася відволікти увагу, роздивляючись химерні тіні, які відкидало дерево в жовтому світлі ліхтаря. Однак близька присутність Макара перемагала. Його силове поле магнітом тягнуло до себе. Бажання торкнутися вивертало середину навиворіт. 

Він ж уже спить. Правда ж? І не відчує, якщо вона обережно присунеться ближче і ледь торкнеться. Тільки трошки. Легенько. Тільки, щоб заспокоїтись.

Вона відвернулась від вікна і глянула на сплячого чоловіка поряд. Він лежав на животі, голова повернута до неї і руку запхнув під подушку. Ковдра сповзла до талії і темніший колір передпліччя та плечей вказував на татуювання. Дарина зі сторони почула свій надто різкий гучний видих. Серце глухо забилось в грудях і віддавало вниз живота. Чи то зовсім і не серце? Сила значно потужніша за її витримку заволоділа розумом, який відмовлявся реагувати. Тіло нило так, що вимучений стогін ледь вдавалось тримати на виході з горла.

Начхати. На все начхати. Доза. Їй слабовольній потрібна доза, щоб хоч в голові трохи прояснилося. Можливо. 

Вона старалася максимально обережно присунутись ближче. Її плече торкнулося його зігнутого ліктя. Дарина заплющила очі від хвилі солодкої патоки млості, що густою хвилею заповнила нутро в реакцію на дотик. Але, чого і варто було чекати, легше не стало. З кожною секундою потреба більших дотиків зростала в геометричній прогресії. Матінко, коли ж її потяг умудрився вирости до таких абсолютно некерованих, нестримних масштабів?

Вона навіть здивувалась, коли в поле зору, що безсоромно і невідривно вчепився його широкої спини, потрапила її бліда, на фоні темного татуйованого плеча, долонька. Неслухняні пальчики нерішуче тремтіли, але дуже швидко відчуття гарячої шкіри посилило стан наркотичного сп’яніння.

– Пташко, якщо ти зараз же не відсунешся… - прошепотів на важкому видиху і розряд електричного струму судомою стис її тіло. Речення не закінчив, бо розвиток подій в будь-якому випадку один. Вони приречені. 

Дарина могла поклястися, що чує, як її внутрішня воля кричить від свого тотального безсилля і слабкості перед тим, чому найперше повинна була дати відсіч. Воля, яка існує для спротиву, протистояння і самодисципліни зараз стає на коліна, ламаючись в покорі. Надто бажаній солодкій покорі. 

Її долоня всією своєю площею лягла на його татуйоване плече і лінивим погладжуючим дотиком пройшлась догори. Макар відірвався від подушки і вмить навис над нею - схвильованою і запамороченою. Він впився в губи вимогливим, грубуватим поцілунком, на що вона тільки випнулась зі стогоном.

– Ти ж пошкодуєш потім? - важко прошепотів у губи, відчайдушно стискаючи долонею її шию і потилицю, опираючись на нікчемні залишки самоконтролю. 

– Напевно, - відповіла відчаєм, а руки самовільно обвили його спину. Некерована долоня не втрималась від насолоди ковзнути бугристими напруженими м’язами до короткостриженої голови і заритись пальцями в трошки довше волосся маківки. Макар відчув пекучий захват її долоні з благальним випинанням до нього манливого тіла і розум застелила густа пелена похоті.