Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Втім природа змилостивилася і вирішила дати Дарині так потрібен їй зараз час, щоб врівноважити переживання і звикнутись з новими відчуттями. Після обіду і після того, як Макар повирішував у телефонному режимі свої нагальні справи, оскільки кинути все напризволяще не міг собі дозволити і постійно був на зв’язку, вони пішли пішки до водоспаду Шипіт. Вже збираючись в дорогу, Дарина відчула ниття внизу живота і навіть зраділа (вперше на своїй пам’яті), що саме сьогодні починається місячне - їй потрібен був цей час. Однак це не завадило прогулянці, адже сильних болей в неї ніколи не було.
Сам водоспад перевершив усі сподівання, оскільки мав заворожуюче-мальовничий вигляд. З чотирнадцяти метрової висоти численними каскадами спадала вода, розбиваючись довкола освіжаючими бризками крижаної води, що переливались всіма барвами в променях карпатського сонця. Атмосферності додавали тіні від могутніх дерев, які нависали довкола природнім захистом, зберігаючи свіжість і соковиту зелень.
Дарина з завистю спостерігала, як деякі сміливці безстрашно (а може і не зовсім) вилазили мало не на сам вершечок водоспаду, щоб зробити якнайефектніший знімок, що просто залайкають в соцмережах. Дарина все ж не наважилась на такий ризик. Камені виглядали доволі слизькими, а надмірним марнославством вона не страждала. Макар, до слова, теж залишився приємно здивованим красою тутешнього дива природи.
Далі вони піднялись на вершину гори Гимба, скориставшись підйомником, що працював біля водоспаду. Поїздочка виявилась вкрай емоційною і хвилюючою. Дарина з тремтливим і лякливим захватом старалась не дивитись вниз з висоти, на якій опинилась на конструкції, що не вселяла особисто їй довіри. Її волога долоня до болю стискала руку Макара, але він на це тільки тихо посміювався і обережніше стискав у відповідь, передаючи частину свого спокою і рівноваги.
На вершині всі пережиті хвилювання оправдали себе. Звідти відкривались розкішні гірські краєвиди. Макар з Дариною помилувались черговим витвором природи, посиділи в колибі, смакуючи ароматним місцевим трав’яним чаєм і незадовго, так само емоційно (у випадку дівчини) спустились підйомником униз.
Наступні кілька днів Дарина уже з впевненістю могла назвати найщасливішими в її житті. Вони з Макаром об’їздили ледь не всі визначні і цікаві місця Закарпаття. І тобі замок Паланок, і Ужгородський, і палац Шенборнів, і озеро Синевир і навіть відвідали реабілітаційний центр бурого ведмедя. Дорога займала немало часу і від процесу подорожі з Макаром в автівці вона кайфувала чи не більше, ніж від самих локацій і абсолютно мальовничих доріг, що вились змійкою поміж височенних гір. Його здебільшого спокійна, виважена і впевнена манера водіння заставляла мліти, зависати і дурнувато облизуватися на вигляд сильних рук на кермі.
Вони часто зупинялися, щоб Дарина могла полюбуватися черговим фантастичним, як з фентезійного роману, краєвидом і зафіксувати все на камеру, яку тягала всюди за собою. Вони зупинялися в придорожніх кафе, де вже досхочу насолодились стравами з ароматних грибів, баношем і бринзою. Часто поєднювали одне з іншим: купували їжу з собою, а потім, зупинившись біля чергового мальовничого вигляду на гори, сідали чи за стіл чи прямо на траву і там обідали. А ще цілувалися. Дуже часто і за найменшої нагоди. Довго і пристрасно, коротко і ніжно, запаморочливо і до мурашок.
Якось, дорогою в Ужгород, Дарина без особливого підтексту сказала, що трохи незручно так довго сидіти і Макар серйозно запропонував розвернутись боком та покласти ноги йому на стегна. Вона не впевнена була, що так безпечно, але спокуса виявилась надто великою, тим паче водив він замилуватися і можна досхочу повитріщатися на нього.
Такого різкого і гострого відчуття затишку та умиротворення, які вона відчувала в ті миті - поклавши ноги на його і за розмовами чи об’ємною рівновагою мовчанки, не відчувала ніколи і знала, що не відчує більше ні з ким. Тож ловила ті дорогоцінні миті душевної рівноваги до колекції неймовірних митей всеохопної пристрасті і бездиханного, заливистого сміху, які належали і пов’язані були виключно з ним.
Останній день відпустки молоді люди провели в селі - вирішили відпочити від насичених поїздками попередніх кількох. Коли надворі почало сутеніти і після вечері пішли на прогулянку. Тепла, приємна погода просто наполягала на цьому.
Проходжаючись з одного кінця села до іншого почули гучні веселі мотиви весільних пісень. Підозри підтвердились. Наблизившись до одного будинку, брама якого була прикрашена аркою з двох зігнутих берізок з вивіскою про запрошення на весілля, побачили свято в повному розпалі. Дарина не втримала цікавості і потягла Макара до купки зівак, які зібралися біля воріт.
– Чого це тобі так цікаво свято зовсім незнайомих людей? - скептично підтис нижню губу Макар, йдучи за нею, яка впевнено тягла його за собою.
– Бо весілля в селі не порівняти з будь-яким іншим. Це найвеселіші гулянки, на яких мені доводилось побувати. Тим паче отак вдома. Тепер святкування в шалаші скоріше феномен і я мушу це бачити.
Дивлячись на неї, в якої очі загорілись захватом і цікавістю, Макар аж сам піднісся настроєм.
– Прямо таки мусиш? - піддразнив.
– Зобов’язана, - кивнула впевнено.
Раптом в очах її з’явився вогник азарту і захоплення, як колись давно, ще тоді, коли вони катались на клейонці засніженими горами. Серце болісно стислось на цей спогад і паралель. Вона, його весела дівчинка, вернулась. Решта не важливо. Він пішов за нею.
