Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Мені це все не подобається, кажу тобі ще раз, - нахмурився Макар, паркуючи своє авто на території невеличкого готелю, що затишно ховався між високими горами.

– А мені треба було вести облік твоїх “Не подобається”, - закотила очі Дарина. - Цікаво чи ти уже перетнув позначку в триста вісімдесят разів. Може годі мене дратувати? Ми вже тут, тож навіщо псувати відпочинок твоєю незадоволеною мармизою?

Макар заглушив мотор і вони з Дариною повиходили на вулицю - на невелику територію, обгороджену деревами і кущами, з дерев’яними альтанками по периметру і встеленою килимом соковито-зеленої густої трави, яка перетиналась, мощеними каменем, стежками.

– Я почуваюсь якимось альфонсом, - Макар відчинив багажник, дістав обидві їхні сумки і закрив. - Ми б могли хоч в швейцарські Альпи поїхати, якщо тобі так хочеться відпустки в горах.

– Але тільки, щоб ти все оплатив? Так? - стисла губи досадно. - Може годі вже? Ця маленька відпустка мій подарунок. Я так хочу, бо зважаючи на те, що мене останнім часом взагалі нічого не обходить, я почуваюсь марнотратником. Дозволь мені хоча б щось зробити для тебе.

– Ти вже робиш, - відповів просто.

– І що, дозволь спитати, я такого роблю? - пропалювала його невдоволеним поглядом.

Макар схопив її розгнівану за руку і потягнув за собою до невеликого двоповерхового готелю, побудованого з дерев’яних брусів.

– Ти існуєш, - повів плечем і кинув короткий спокійний погляд.

– Ні, ну це ганьба. Тобто нічого не роблю, - констатувала, розводячи руками.

Макар зупинився перед дверима готелю і поставив її перед собою.

– Це перший пункт в довгому списку, але і його уже цілком достатньо, - притягнув до себе, поцілував у чоло і відпустив долоню, щоб відчинити двері. Легше було від усвідомлення, що скоро вона отримає "премію" до зарплати.  - Ходімо, поселиш свого альфонса.

Номер, який дістався Макарові з Дариною, був оформлений у колоритному гуцульському стилі з дерев’яними стінами і меблями. Ліжко та підлогу застеляли оригінальні покривало і килим з геометричним принтом у тому ж дусі. Кімнат, хоч і просторих, очікувано було дві: спальня і вітальня.

– Припускаю, в них тут повинен бути якийсь надувний матрас для таких от випадків, - задумався Макар, після того, як з усіх сторін оглянув диван у вітальні і зрозумів, що той нерозкладний.

– Ну ні, таке нікуди не годиться, - стояла поряд так само задумана Дарина. - Я притягла тебе сюди, щоб ти відпочив, а не тулився вночі на некомфортному чомусь. Ліжко велике і, гадаю, ми цілком зможемо спати в різних його кінцях. Тим паче робили уже так. Не звикати. Знаємо що і як.

– Ти впевнена? - за обережним питанням приховав своє щире здивування і сумніви. Так, колись вони уже спали разом, але і ситуація тоді була діаметрально протилежна теперішній. 

Проте він погодився на цю сумнівну авантюру. Не сексуально стурбований підліток все ж і зуміє втримати себе в руках. Сама Дарина тієї ж думки, а якщо вони вдвох хочуть одного і того ж, то обов’язково цього доб’ються. До сліз смішно, як такий розумний свідомий чоловік не помітив підводних каменів і двозначності свого ж переконання - дуже… ем… правильного і беззаперечного.

– Так, звісно, - кивнула. Доводилось грати роль, оскільки впевненою вона не була, від слова, зовсім. Проте і мучити його на незручному матрасі у відпустку теж не хотіла.

Порозкладавши речі, Макар пішов у душ після виснажливої і довгої дороги за кермом, а потім ліг поспати, оскільки виїхали вони серед ночі. Дарина ж змогла непогано подрімати на задньому сидінні авто і на зараз вирішила піти оглянути околиці. І, крім всього, не хотіла заважати йому, а найбільше потрібно було вгамувати противно-непереборне бажання примоститися біля нього і смачно захропіти. 

Далеко дівчина не відходила, але невелике село їй уже подобалося неквапливістю життя і відносним спокоєм, які притаманні туристичним місцям, що більше орієнтовані на зимовий відпочинок. Дарина знала, що десь тут неподалік, в пішій доступності, є красивий водоспад Шипіт і вона обов’язково на нього потрапить, але разом з Макаром. Зараз же ходила і тільки те й робила, що задирала голову, розглядаючи вершечки високих гір обабіч дороги і, кумедно поставлені на схилах, видовжені копиці сіна під навісом, що беріг їх від дощу. 

Так тут було спокійно і затишно. Ті гігантські рельєфні споруди давали відчуття захищеності від зовнішнього світу. Не те, щоб вона на зараз за себе боялась. Ні. Тепер в неї був Макар і цього виявилось достатньо для відчуття безпеки. А от тривожилась чомусь якраз за нього, адже не здатна хоч якось зарадити йому в його проблемах. Хвала небесам, що справа з тим хабарем, хоч і тривала ще, але тягнулась повільно. Очевидно, як Макар і передбачав, доказів не знаходилось, а заказну справу закривати ніяк не хотіли.

Коли Дарина вернулася в номер, він ще спав. Вона поводилась тихо і просто вляглась на диван у вітальні та взялася читати роман, розпочатий напередодні. Непомітно і сама задрімала. Розбудив її мимоволі сам Макар, який старався обережно вкрити пледом. 

– Ой, а котра година? - пробурмотіла сонна, потираючи очі.

– Вибач, не хотів тебе розбудити. Година? - зігнув руку в лікті і глянув на свій масивний чорний годинник. - Скоро восьма.