Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Там обережно вклав у, завбачливо розстелене Марією, ліжко. Далі взяв з тумби поряд заспокійливе, склянку води і, припіднявши знесилену дівчинку, заставив її випити ліки. Вона слухняно корилася. Після недавньої істерики в душовій, коли вона змивала сліди приниження і падіння, знову прийшла сонна апатія. Стегна більше не пекли плями крові, але душа назавжди таврована розпеченим клеймом зіпсованої, брудної, збезчещеної, недостойної дівчини.
Макар покликав Марію. Йому самому потрібно зняти решту мокрого одягу, але Дарину не хотів навіть на мить залишати саму.
– Побудьте з нею кілька хвилин, - сказав жінці, яка постукала і показалась в дверях спальні. Вона кивнула і Макар пішов знімати мокрий одяг і в душ. Марія глянула на бідолашну дівчину з погаслим пустим поглядом і ніяк не могла усвідомити того, що бачила. Що ж він зробив з нею, такою усміхненою і живою? Це не вкладалося в голові. Марія вже достатньо довго працює в Яворського, щоб зрозуміти, що людина він жорстка, холодна, безкомпромісна, але жорстокості за ним ніколи не помічала. Строгий - так, але і справедливий. Жалості чи співчуття від нього нема чого чекати, але якщо потрібна реальна допомога, то жінка знала, що без проблем можна звертатися, як от було недавно з операцією для її батька.
Тож тепер, вигляд явно зламаної дівчини ніяк не вкладався в голові. Тут бували жінки, але вони зазвичай наполегливо бажали повернення і продовження стосунків з Яворським. Та що ж за чортівня відбувається? Зґвалтував, потім зрозумів, що натворив і тепер намагається виправити все, щоб не потрапити за ґрати? Дуже правдоподібна і при тому дуже малоімовірна теорія.
Щоб отримати когось в своє ліжко йому не потрібно вдаватись до насильства. Хіба що Марія чогось про нього не знає, бо ж чужі думки і бажання нам не доступні, і він один з тих, яких в кримінальних новинах сусіди характеризують: спокійний, хороший сім'янин, добрий господар і т. д. Аж надто химерною виглядала ця думка стосовно Яворського, тим паче дивлячись на його зараз поведінку з дівчиною. Коли хочуть підкупити жертву і зам’яти справу, то платять великі гроші, залякують, а не носять на руках як найдорожчий в світі скарб і не вкладають в своє ліжко. Марія ніколи не бачила на обличчі свого роботодавця емоцій відмінних від стримуваного роздратування, досади чи байдужості. Не бачила до сьогодні. Він, здається, вмів відчувати біль. Здається, він так само, як і ця дівчинка - розбитий. Та що ж там таке трапилось? Може вона за час, що була там з ним якусь погану звістку отримала? Але ж він не знає, що таке жаль. Однак, попри все, ця теорія виглядала більш правдоподібно, аніж зґвалтування.
Від цього бардаку і нерозуміння хотілося головою об стіну лупитися. Коли Марія нарешті струснула мисленнєвий дисонанс і хотіла спитати дівчину, можливо їй потрібна якась допомога, до кімнати вернувся Яворський. Хвилин п’ять його не було. Явно спішив сюди. Він відіслав жінку зі словами, що вона вже може йти додому.
Марія, навчена зайвих питань не ставити, швидко вийшла з кімнати. Дарині тривожно закалатало серце. Жінка, хоч і не займала її, але своєю присутністю додавала заспокоєння. Тепер вона пішла додому і на квартирі вони з Макаром самі. Паніка знов затрясла тіло. Дівчина схопилась вставати і вибиратися з ліжка. Макар помітив її переляк, розширені від жаху очі і швидко сів поряд, сперся об узголів’я та притягнув її хаотичну до себе.
– Тихо. Спокійно. Я обіцяв не чіпати тебе. Я не буду чіпати тебе, - знову притискав до себе і заспокоював впевненим переконанням тихого голосу. - Просто буду поряд. Не більше.
Дарина дихала швидко і поверхнево, але істерика затихала. Макар гладив її спину і коли вона нарешті розслабилась в його руках, дозволив собі встати. Він знову вкрив її, обійшов ліжко та ліг поряд. Дівчина мимоволі напружувалася від чоловічої присутності позаду. Вона відчувала його щирість і чомусь вірила словам, але тіло інтуїтивно і з долею огиди ще реагувало на нього, як на небезпеку. Особливо, коли відчула міцну долоню в себе на талії.
– Я обійму тебе, - сказав тихо. - Ти мусиш привикнути і зрозуміти, що я не становлю для тебе небезпеки. Знаю, що гидко, знаю, що ти ненавидиш мене, але так буде краще. Можна?
Дарина заціпеніла і перестала дихати. Досі обійми сприймались як втихомирення істерики, а от зараз їй давався вибір. Вона не знала, що відповісти. Гидко? Так. Ті самі руки недавно шарпали на ній одяг і притискали до столу. Хотілося зблювати. Втім ті самі руки потім заспокоювали через якесь, здається, непорозуміння. Можливо вона сама винна і якось спровокувала його. Навіщо було вдягати коротку сукню і всміхатися йому? Сама винна.
Мовчала. Макар, не дочекавшись відповіді, спробував обережно притягнути її спиною до себе та обняти. Вона вся відчувалась як натягнута струна, але не заперечувала і не відштовхувала. Це вселяло надію. Знову лежали мовчки. Макар чекав, коли ліки подіють, Дарина розслабиться і засне, але пережиті стрес і шок були надто сильними і поки не давали забутися.
– Як ти? - спитав пошепки. Можливо скаже. Можливо зможе. Мовчала. - Скажи мені, як другові. Пам’ятаєш? Ти все мені розказувала. Така смілива Пташка.
Мимовільні спогади, які завжди теплом зігрівали душу, стрімко заповнили свідомість. Вона так скучала за ним. Так давно і так довго. Як же сильно хотіла коли-небудь знову зустріти його. Роками про це мріяла, засинаючи кожної ночі. Носила в серці своє перше справжнє кохання, яке усвідомила вже тоді, коли було пізно. Чому доля так жорстоко вернула його в її життя? За що? Чи покохала вона тоді, не знаючи його справжнього?
