Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

В п’ятницю близько вечора Макар вертався з тренажерки відчуваючи приємну втому. Відчує на завтрашній ранок і біль в м’язах. Сьогодні тренер, за бажанням самого клієнта, його гарно поганяв. Спочатку Макар займався сам, але потім, для кращого результату і ефекту, найняв спеціаліста. Це, зокрема, і дисциплінувало.

Телефон скаженів викликами, але Макар не полюбляв розмовляти за кермом і за можливості ігнорував до моменту приїзду, а вже потім розбереться з усіма назрілими проблемами. Одного разу телефонний дзвінок в авто ледь не коштував йому життя. Після того вирішив більше не випробовувати долю.

Втім один виклик не зміг проігнорувати. Дзвонив Ярослав, той самий, якого Макар кілька місяців тому найняв водієм, щоб якраз і мати можливість розмовляти без перешкод по телефону в дорозі. Міша не завжди міг сідати за кермо, бо якось так сталося, що з простого охоронця перетворився в незамінного помічника і тепер список його обов’язків і доручень від шефа виріс. Треба б знайти іншого йому на заміну, але Макар цей момет постійно відкладав. Він і водія не особливо хотів наймати, бо сам любив як автівки, так і керувати ними - це, як би дивно не звучало, заспокоювало, а охоронця і поготів не бажав бачити своєю приставучою тінню. Батька з братом нічого не врятувало, тож якщо його захочуть дістати - дістануть. Навіть якщо він не при справах.

Недругів вистачало і його принциповий, подекуди непоступливий характер подобався не всім, а особливо колишнім батьковим “діловим партнерам” з якими мимоволі доводилось взаємодіяти, але співпрацювати з якими відмовлявся. Підпільні королі міста, прибравши одного (разом із сином) зі своїх, спокійно вирішили, що спадкоємця легко підімнуть під себе і поділять його бізнес-імперію між собою. Хто б знав, що той самий спадкоємець виявиться далеко не таким, як вони собі думали. 

Він, мало того, що відмовився від своєї “законної” долі в торгівлі зброєю, наркотиками і живим товаром, так ще й відмовлявся ділитися чи платити “належну долю” кудись, крім держбюджету. Зокрема тому недавно “випадково” згорів збудований Макаром готель. Дозволу від ДАБІ на будівництво виявилося замало. Словом, як батько і попереджав - з ними хоч-не-хоч, а стикатися доводилось і якби не вбивство найрідніших, можливо, Макар не був би настільки категоричним.

Отже, Ярослав. Водій, якого шукали довго. Врешті-решт Міша (колишній СБУшник) після перевірки дав добро, але хоч чоловік і виявився “чистим” в плані небажаних зв’язків та з професійним водійським стажем, все ж доставив проблем. Опинившись в невеликому, але дорогому автопарку Макара, не втримався і без дозволу провів тест-драйв новенької улюблениці власника - Aston Martin. 

Все б нічого, але Ярослав розбив її. Диво, як йому вдалось обійтись кількома синцями в машині, якій автомеханіки винесли вердикт “Відновленню не підлягає”. Одна справа - втрапити в ДТП, виконуючи покладені на тебе обов’язки і зовсім інша - несанкціоноване користування, що привело до тяжких наслідків. Макар такого дарувати не збирався. Ярослав отримав умову: відшкодовує збитки добровільно, або ж в судовому порядку. За ґрати сідати на років так дванадцять за крадіжку в особливо великому розмірі нікому б не хотілось, тож чоловік слізно пообіцяв все до копійки повернути власникові. Макар знав, що свої двісті вісімдесят тисяч доларів не побачить, бо ж де такі гроші міг взяти простий водій, але шанс дав. Хоча б на часткове повернення боргу.

Втім час ішов, а грошей не було. Ярослав обіцяв, але дальше пустих слів справа не заходила. Терпець вривався і ось останнього разу, коли чоловік нагло заліз в авто з новою порцією жалібних прохань ще трохи почекати, Макар сухо, не без дратівливості в голосі, сказав: “Тиждень”. Колишній водій щось хотів на це відповісти, мабуть, випросити більший термін, але його перебили слова:

– З мене досить, - нетерпляче спинив чергову спробу розжалобити себе і тут з’явилась одна ідея. - Хоча, чекай. Хто та дівчина, з якою ти розмовляв біля дверей?

Ярослав явно не очікував такого питання. Після кількасекундного мовчазного здивування відповів:

– Живе у мене на квартирі, тобто знімає кімнату.

Монстр всередині зажадав крові. Та щира, мила, невинна посмішка заставляла вити від скаженого болю. Смертельно ранила. Чомусь тільки вона. Таке з ним вперше. Посмішку, як потенційно небезпечний об'єкт, хотілося стерти, якщо стався збій системи і вона щира, або ж переконатися в фальшивості. Знищити, поки вона не знищила його - монстра самозахисту.

– Твій борг може повернути вона. 

– Тобто? В неї нема стільки грошей, - Ярослав не відразу допер про що мова, але швидко спам’ятався і видихнув здивоване. - Оу, дівчина… так… я не впевнений.

– Це мене не цікавить. Вона має знати на що йде і “віддавати” твій борг за власною згодою. Не інакше. Маєш шанс уникнути в’язниці,  - Макар вернувся до свого заняття за ноутом. - Розмова закінчена.

Тепер же дзвінок Ярослава міг означати тільки те, що борг скоро буде виплачено. Іншої причини турбувати колишнього шефа в нього не було. Макар, чесно кажучи, на це не сподівався. Втім вона, мабуть, не така, якою здалась на перший погляд. Припущення радувало. Радувало? 

Чоловік відповів, трохи збавляючи при тому швидкість.

– Макар Ігорович, дівчина погодилася, - почув стримувано-емоційний голос Ярослава. - Прийде сьогодні, якщо ви не проти.

– Не проти. Вона знає, що від неї вимагається?

– Так-так, звісно, - протараторив Ярослав дещо невиразно. - Але самі розумієте, характер має і може його показувати. Вона трохи вертлява.