Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Вісім років по тому

– Міша, я розумію, що в тебе нова іграшка, але давай акуратніше, - в салоні новенького Mercedes-AMG G-класу, що впевнено і агресивно маневрував, переповненими транспортом, вулицями Києва пролунав рівний, з ноткою невдоволення голос. 

– Звиняйте, шеф. Захопився, - з водійського боку повернув у профіль усміхнене, грубуватої чоловічої вроди, обличчя кремезний чоловік віком під сорок. - В мене давно стояк на Ґелік, - і відвернув увагу до дороги. Реакції Ігоровича не чекав, бо найімовірніше її не буде. Шеф з тих, що не полюбляють зайвий раз трясти повітря словами чи повторювати двічі, тим паче зараз, коли в нього телефонна розмова.

Міша вкотре кинув косий погляд до заднього пасажирського сидіння. Мабуть, він таки переборщив зі швидкістю і маневрами. Чергова шефова краля сиділа напружена з дещо оторопілим поглядом. Як там її звати? Вікторія? Валентина? Віолетта? Один фіг. Міша вже перестав їх запам’ятовувати - забагато непотрібної інформації, зважаючи на те, що її місце скоро займе інша.

– Отже, так, - Міша вже достатньо часу працював на цій посаді, щоб зрозуміти, що зараз рівна тональність голосу шефа видавала його роздратування і скоре припинення марної дискусії. - Мене не цікавить наскільки сильні конкуренти. Я плачу тобі і команді за розробку проєкту, який виграє тендер, а не за збір інформації. Цим займаються інші спеціалісти. Чекаю на результат.  

Міша був упевнений, що на тому кінці і слова не встигли вимовити. Шеф, як і передбачалося, безцеремонно вимкнув зв’язок, оскільки вважав розмову вичерпаною.

Швидкість автівки знизилась, вливаючись в розмірений потік машин. Модель позаду розслабилась і вже не трималась так судомно ручки під дахом.

– Макарчику, сонечко, - почувся позаду медовий голосочок. Пройшов переляк, значить, - ми ж до тебе їдемо?

– Я просив мене так не називати, - відреагував холодно, але Міша б на місці дівиці прислухався ще з першого разу до слів Ігоровича. Ну якщо вона, звісно, хотіла провести з ним більше однієї-двох ночей. Ця, як її там, очевидно вважала, що стратегія ластитись розтопить серце будь-кому. Ахах, не на того натрапила. З такою поведінкою вона не те, що не добавляє собі балів, а реально понижує шанси на що б там не розраховувала.

– Зайчику, ну не сердься, - надула губки, присунулась ближче і почала млосно цілувати його напружену шию, поки він працював за ноутом в себе на колінах. - Я дуже скучила за тобою. Не могла дочекатися зустрічі.

– Невже заміна не підійшла? - сарказм в голосі зазвичай свідчили про приховану агресію, але не у випадку з Макаром. Коли байдуже, то іронія натякає на знуджену насмішку.

– Ти про що? - відірвалась від поцілунків і задивилась на нього, який задумливо роздивлявся документ на ноуті.

Макар не відповідав, бо не вважав за потрібне. Міші, часом, здавалося, що жінок не так притягує фізична привабливість шефа, як його холодна беземоційність. Бездушність, різкість в спілкуванні, відсутність почуттів і навіть фальшивого їх прояву, мали б відлякувати, втім, працювало це з точністю до навпаки. Жінки без розбору у статусі, віці чи характері однаково тягнулись до нього і шукали його уваги. До слова, як і чоловіки, але вже в площині співпраці.

Крім райдужних перспектив, які виднілися в статусі подружки одного з найсолідніших бізнесменів Києва, кожна замріяно-романтично сподівалася вийняти глибоко заховану в його душі людяну сутність - вилікувати, так би мовити, бо ж зрозуміло, що такими жорсткими і холодними люди не народжуються. Однак неможливо вийняти те, що не було приховане - його просто не було.

Дівиця витріщилася на Макара, не розуміючи про що він. Його поведінка завжди лякала непередбачуваністю. Зовнішній вигляд не давав підказок і Віолетта ніколи не знала, який в нього настрій, щоб підлаштуватися, щоб втриматися поряд з ним - з тим, кого безтямно кохала.  

Вона з усіх сил намагалася вдержатися поряд з ним довше, аніж це робив будь-хто до неї. Відчайдушно намагалася закохати в себе. Сама вона вже з першого погляду по вуха вперіщилась в цього холодного красеня, хоч подруга, з якою вони випадково опинилися на тій розкішній вечірці, попереджала про безперспективний зв’язок з ним. Віолетта не послухалась. Не сприйняла всерйоз і його потім слів про те, що її чекає тільки трах максимум на кілька ночей. Потяг до Макара виявився сильнішим. Подальші їхні поодинокі зустрічі тільки добавляли хворобливої прив’язаності. Брехала собі, переконувала в протилежному, заспокоювала, але однаково нервово боялась і очікувала моменту коли набридне йому і її казка закінчиться. Інтуїція не дасть збрехати.

– Про того, з ким ти обіймалась, - Макар нарешті удостоїв її відповіддю, не відриваючи уваги від екрану ноута.

Віолетта одразу зрозуміла про що мова і полегшено видихнула. 

– А, он ти про що. Ти бачив мене з двоюрідним братом, - засміялась. - Він приходив у гості. Точніше, я покликала його прибити полку, яку купила. Ми ще трохи посиділи за чаєм. Потім подзвонив Міша, що ви близько. От я з ним і прощалася на виході.

– Мені не потрібні твої виправдання. Достатньо інформації про брата, - досі не дивився на неї, поглинутий своїми справами.

– Ну я ж не хочу, щоб між нами були якісь недосказаності. Це погано впливає на стосунки. Не хочу, щоб ти ревнував мене.

– Ти не моя річ, щоб заявляти на тебе права чи щось вимагати. Я не ревную. Я тебе просто трахаю, а твої безпідставні фантазії - твої проблеми. Достатньо чітко для розуміння? - вбивав цв’яхи дівчині в серце своєю байдужістю. Йому, виявляється, начхати, якщо б вона навіть і мала когось іншого. Для нього вона всього-на-всього якісна резинова лялька, а якісна тому, що жива. Руки опускалися. Що зробити, як достукатись до його почуттів? Віолетта починала вірити, що їх в Макара просто нема і він не здатен до прив’язаності. Та дівчина була переконана, що її любові вистачить на двох. Вона не могла без нього. Вселяло надію і те, що разом вони вже без тижня місяць.