Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Макар відвернувся і пішов у свій бік. До немалого здивування хлопця, батько вже був удома. Макар помітив його на кухні. Той сидів за столом зі схиленою на руки головою. Перед ним стояла майже пуста пляшка віскі і склянка з недопитим алкоголем. Побачене чомусь відізвалось тривогою. Батько ніколи не дозволяв собі напиватися. Проявляв стійкість характеру, холоднокровність і Макарові навіть не доводилось чути, щоб він підвищував голос. 

Хлопець наблизився і тихо спитав:

– Тату, щось сталося? Все добре?

Чоловік ніби тільки збагнув присутність сина. Він скинув голову і задивився на того мутним поглядом п’яних очей. Батько зараз, здавалось, років на десять постарів. На Макара дивились очі повні болю і відчаю. 

– Ти якийсь не такий, - кинув Ігор Миколайович, коли нарешті впізнав сина і одразу забув про сказане, вертаючись до своєї випивки.

– Я підстригся, - все ж уточнив син. - То щось трапилось?

Батько сидів скам’янілою постаттю і бездумно дивився перед собою. Говорити не спішив, тільки поставив на стіл склянку, яка неприродньо гучно стукнулась об поверхню. Страх і напруга стискали Макарові тіло.

– Мене дістали. Я не вберіг його. Думав зможу, але не вберіг, - мертві звуки.

Середина агонізуюче похолола. Сприйняття реальності атрофувалось.

– Тату, скажи, що Данило вдома… прошу, - не знав чому спитав це неживим голосом, але відповіді чекав як смертного вироку.

Батько мовчав з хвилину. Потім опустив голову і негативно хитнув. 

Краще б смертний вирок.

– Його більше нема. Тепер ти один.

Макар заціпенів нутром і не пускав до себе усвідомлення, яке от-от збиралося кинути його в прірву чорного безумного відчаю. Він не вірив. Не могло так все бути. Це якась помилка. Батько помиляється. Це все не насправді відбувається. Він вдень бачився з Данилом. Не міг брат за цих кілька годин загинути. Не міг! Просто не міг! Не правда все! Брат!!!

– Ти один… - наче тільки що усвідомив, сказані раніше, слова батько і безумно глянув на молодшого сина. - Тепер ти в мене один.

Батько зірвався з крісла, схопив Макара за передпліччя і потягнув силоміць за собою до кабінету. Там відпустив і швидко пішов до великого робочого столу, відчинив нижню дверку і ввів пароль до сейфу. Макар спостерігав за всім із заціпенілим безумством болю. Батько дістав щось звідти і швидко, з таким самим, як в Макара зараз, поглядом спинився перед ним. 

– Ось, - хаотичні рухи його руки перед очима видавали стримуване безумство. Макар помітив стиснутий в пальцях маленький накопичувач. - Ця флешка - це твоя зброя стримування. Це твоя ядерна боєголовка. 

– Тату, це твоє, - Макарові було начхати на все, тільки б батько відчепився від нього з цією розмовою.

– Ні! Слухай мене сюди. Скільки я ще проживу - невідомо, але точно недовго.

– Перестань так говорити! - занадто це все на один раз.

– Це ти перестань. Життя в мене таке і ти знаєш. Не хочеш закінчити як Данило, то бери себе в руки. Ти чуєш?! - кричав батько, схопив сина за плечі і сильно струснув, аж іскри в очах розлетілися. - Ніяких! Чуєш, ніяких емоцій. Ти або хижак, або здобич. Третього не дано. Нікому, повторюю, нікому не довіряй і особливо бабам. Ти думаєш, чому я Данила не вберіг? Сука Анжела виявилась підстилкою Задорожного. Вона здала твого брата. 

– Я не хочу, - апатично, болісно захитав головою хлопець.

– Тебе ніхто не питає. В тебе нема вибору, - Ігор Миколайович вкотре струснув сина, вертаючи його увагу голосним криком. - Я залишу тобі законну частину бізнесу. Свого єдиного сина класти в могилу не збираюся, але кругом завжди буде повно гієн. Найгірша з них Бойко. З ним будь особливо обережним.

– Я не знаю їх, - противився всьому Макар. Данила нема більше. Навіщо батько зараз говорить про те, що неважливо? Втім Ігор Миколайович був іншої думки.

– Дізнаєшся. Вони приповзуть до тебе, коли мене приберуть. Тобі доведеться навчитися жити серед них, - Макар заперечливо напружився і почав вириватися з лещат батькового захвату, але той не дав і слова сказати. - Тут на флешці вся інформація про Бойка, яка потягне на п’ятнадцять довічних. В нього є така сама з компроматом на мене, але це не твоя відповідальність. Поки інформація буде в тебе, він тебе не чіпатиме. Чув мене?!

– Чув, - вимучено кивнув Макар. Хотілося, щоб батько припинив говорити так, ніби от-от його не стане. Так само, як не стало Данила. 

– І щоб ми до цієї розмови більше не верталися, - спокійніше видихнув батько і відпустив сина. Ігор Миколайович, здавалось, вернув собі частину своєї холоднокровності, коли Макар почув його наступні слова. - Поки тіло Данила в криміналістів, треба їм підкинути ще роботи - хай заразом ще над одним попрацюють. Сьогодні мене вдома не буде.

Батько, здавалось, забув про присутність сина і цілком замислився над своїми думками. Відніс і знову заховав флешку в сейфі. За тим мовчки вийшов з кабінету. Макар опустілий нутром залишився стояти в кімнаті і відчував, як щось жахливе починає проникати всередину. 

Данила більше нема і причиною стала якась сука. 

Чергова в його житті. 

Або хижак або здобич…