Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Цього року дівчині не завадило б вернути хоч частину тих захоплюючих дитячих переживань, щоб перебити тугу і сум, що оповили душу з того самого фатального дня в школі. Не для неї фатального, але чи важлива така деталь, якщо його біль став її болем. Тих кілька днів до закінчення навчання вона відчайдушно виглядала його, йдучи до школи, в коридорах серед учнів, але не знаходила. Дзвонила в дверний дзвінок 2363 квартири, але ніхто не відчиняв. Коли стало нестерпно до бажання зателефонувати - не змогла цього зробити.
Перед від’їздом додому Марина напередодні ввечері купала Софійку. Посеред процесу крикнула Дарину і попросила в тої телефон, щоб зняти, як малявка кумедно плаває. В процесі телефон вислизнув з рук і впав у воду. Дівчина досі диву давалась, як так могло статися. Марина ж міцно його тримала. Сестра взялася з невластивим для неї каяттям перепрошувати і пообіцяла купити новий. І вона таки купила - через пару днів, коли вони приїхали додому, але і сім-карта там була інша. На прохання Дарини відновити стару, Марина відмахнулася, як від неважливого моменту. Дівчина вирішила, що нічого страшного - вернеться в школу і попередить друзів про зміну номера. З часом Дарина шкодувала, що не наполягла тоді на відновленні номера, але з іншої сторони чи послухав би її хтось?
Приїхали сестри додому заздалегідь - вирішили зробити мамі сюрприз і до її появи прибрати на квартирі, прикрасити до Різдва і навіть дещо приготувати. Дарина щиро раділа мамі, за якою сильно сумувала. Щиро раділа, зустрівши дорогою до крамниці колишніх подруг. Раділа від краєвидів рідних місць. Втім це не заважало з нетерпінням чекати повернення до Києва, життя в якому вже повністю поглинуло її. Дивно було, що за Гордія вона майже не згадувала і не переймалася тим, що вимушено втратила з ним зв’язок. Була впевнена, що він по поверненні зрозуміє причини такої поведінки, а якщо ні, то теж нічого страшного.
Ввечері перед самим Різдвом Дарина з сім’єю смачно повечеряли, поколядували і стали прибирати зі столу. Мама опісля завжди йшла до церкви, де відправлялось повечір’я, але, до немалого здивування молодшої доньки, не цього разу. Коли посуд був перемитий і все прибрано, Марина попросила Назара піти вкласти Софійку спати. Мама ввімкнула електричний чайник і спинила Дарину, яка хотіла збиратися на вулицю - подруги, яких зустріла біля крамниці, запропонували зустрітися ввечері.
– Даринко, - звернулася мама стримано. - Не спіши так. Дівчата почекають. Випий з нами чаю. Ми з Мариною маємо до тебе невеличку розмову.
