Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
В понеділок останнього тижня перед канікулами зима дала збій. Зранку розпочався мокрий сніг, який швидко перейшов у дощ. Похмуро, сіро і сиро. Прекрасний антураж і декорації для постапокаліптичного фільму. Сама погода передбачала чи натякала на сьогоднішні неприємні події. М'яко кажучи, неприємні. Чи можна використовувати слово неприємний до чогось, що стане початком змін і, на жаль, фатальних.
Дарина сьогодні забула про обережність і не поспішала до школи, як робила це донедавна. Не треба уникати Макара, якщо хоче вернути своє до нього колишнє ставлення. А вона хоче. Принаймні розуміє, що так буде краще для них, для неї і від цього варто відштовхуватись. Її не на жарт лякала неприборкана, несподівана і незрозумілого походження реакція на нього. Краще вернутися в контрольовану колію свого життя. Тут уже легше сказати, аніж зробити і це стало чітко зрозуміло, варто було зустрітися з ним біля ліфта дорогою до школи.
Обоє вони дотримувалися прийнятого раніше рішення повернути колишній формат дружби. Втім поза намаганнями спілкуватись невимушено і легко відчувалась напруга та натянутість. Вона до сверблячки хотіла торкатися його, а він, коли перепадала така можливість, надто довго затримував свої долоні в неї на тілі. Оскільки на вулиці було жахливо слизько, то таких можливостей перепадало йому дуже багато. Гладка підошва її чобітків майже не давала зчеплення з втрамбованим і мокрим снігом. Макарові постійно доводилось її підтримувати чи ловити мало не біля самої землі.
Втім така погода чимось навіть допомогла повернути в стосунки колишні веселість і безпосередність. Ковзати, опинятися в кумедних позах на шляху до падіння, хапатися одне одного, щоб таки втриматись на ногах, хоч не хоч, але завжди смішно. Тимчасово призабулась недавня незручність. Останні миті щирої всеохопної радості, якою вони були і назавжди залишаться одне для одного.
Зайшли до приміщення школи розпашілі і усміхнені. На перехресті коридорів обмінялися взаємними побажаннями хорошого дня і Макар несподівано чмокнув її в щоку. Цього разу все було цілком дружньо і невинно, як вони того прагнули недавно. Дарина раділа, що реакція тіла виявилась не такою до дрижаків лякливою, як того вечора після дискотеки. Так, тепло і млість розливались до затамованого подиху, але ж не доводили до напівпритомного шаленства. Ох же ця невинна, свята наївність, що не звідала всіх граней близькості.
Навчальний день пішов звичним ходом. Перед новорічними святами відсутність бажання вчитися відчувалося як ніколи гостро, але якраз на цей період припадали семестрові контрольні і перед канікулами таки доводилось піднапружитися.
Продзвенів дзвінок на велику перерву. Чотири подруги-дев'ятикласниці і їхні незмінні друзі-хлопці швидко поїли і в клас не поспішали, а поставали колом в просторому коридорі першого поверху. Гордій ще несміло і обережно, але обіймав за талію свою дівчину. Вона не противилась. Дарина була рада вже тому факту, що його увага і близькість після Макара не викликали огиду. І на тому добре. Можливо прихильності сприяло відчуття провини, але нехай.
Коридор гудів какофонією звуків, школярі снували туди-сюди, але в якийсь момент Дарина відчула дивну напругу, що почала провисати в повітрі. Спочатку списала все на ігри уяви, але придивилась уважніше і помітно стало перешіптування і смішки деяких учнів.
Прийшов Макар зі своїми друзями. Вони з Дариною по старій звичці обмінялись привітними посмішками. Старшокласники стали підпирати підвіконня з протилежної сторони коридору. Дівчина могла поклястися, що відчуття напруги зросло. Школярі снували туди-сюди, перемовляючись непомітно (принаймні робили такий вигляд) і, здалося, поглядали скоса в протилежний від Дарини бік - там, де був Макар.
Чому так тривожно?
– Ніх…, вибачте, собі, - дівчина почула вигук друга-однокласника, що стояв у колі і досі шарився в телефоні. - Ви бачили?
– Що? Що таке? - стрепенулась зацікавлено Ілона, перервавши розмову з Лідою. Всі з не меншою цікавістю, але мовчки подивились на нього.
– Я в ах…ї, - брови хлопця опинились мало не коло лінії росту волосся. - Просто подивіться.
Він повернув до всіх екран свого телефону. Дарину побачене не те, щоб здивувало, збентежило чи зачепило. Ні. Вона буквально похолола від шоку. У фейсбуку невідомий їй хлопець виклав свої фото з дівчиною і підписав: “Кохаю тебе, крихітко. Миті нашої близькості це справжня фантастика”. Світлин було декілька і дуже провокативних. Вони лежали в ліжку, зрозуміло було, що абсолютно голі, хоч і прикривалися ковдрою. Багато веселих, зачарованих усмішок і поцілунків на камеру. Звичайна собі закохана, пристрасна парочка, що прагне зафіксувати миті свого щастя і поділитися зі всіма... могла б бути, якби не одне але. Дівчина на фото була Каміла.
Дарина перевела свій застиглий жахом погляд до вікна навпроти. Що ж, Макар уже дізнався. Очевидно, тільки що теж хтось з друзів продемонстрував на телефоні. Вона бачила його скам’янілу постать і обличчя, яке беземоційно застигло. Серце наче хто на шматки роздер від болю і приниження, які вона відчула за фасадом його стриманої поведінки.
Присутні зненацька і неприродньо затихли. З вужчого проходу коридору вийшла з подругами Каміла. Вона зупинилась, помітивши підозрілу увагу до своєї персони. Не витримала і гаркнула: “Чого вирячилися?”. Дівчина з її свити, що глянула на повідомлення, яке їй недавно скинули, показала причину. Каміла важко видихнула і триповерхово вилаялась. Глянула на Макара. Вся школа, навіть пара вчителів спинилась, з цікавістю спостерігали за спектаклем вартим театральних підмостків. Всі, крім Дарини. Серце кров’ю обливалося на його моторошно спокійний вигляд. Вона могла бачити зараз тільки його висміяну, розбиту середину і жорстоке приниження.
