Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Малий, ти як? Нормально? - спитав Данило, вирулюючи автівкою на під'їзну доріжку до батькового будинку. - Справишся?

Макар, що досі бездумно роздивлявся пропливаючі краєвиди за пасажирським вікном, глянув на брата хмуро і запитально:

– Так. Що за питання?

– Та мало там що, - повів плечем той. - Ну але добре, що ти в нормі. Якщо що - ми з Ксенькою тебе завжди чекаємо в себе.

– Дякую, брат, - обличчям Макара майнула тінь вдячної посмішки. - Ти, до речі, зупинись тут. Пройдусь далі пішки.

– Впевнений? Тільки недавно з лікарні? Мені не важко, я підкину.

– Та припини, - застогнав Макар. - Чи ти тепер до кінця моїх днів будеш під двері возити? Сам ж говорив, що купа справ назбиралась після свят.

Данило несхвально покосився на молодшого брата, але вирішив, що в чомусь він і правий. Данило спинив машину. 

– Гаразд, давай вимітайся і сходи відразу до тої твоєї подружані. Вона приємна дівчинка. Хай тебе розважить, - Данило зрозумів, що жалість не найкращий метод допомоги братові і вернувся до їхньої звичайної братської манери спілкування, а саме - приховування свого переживання за грубуватими жартами і кпинами.

– Щоб я робив без твоїх недолугих порад, - закотив очі Макар, але стримувана усмішка вже нагадувала щиру. - Передавай там Ксені ще одне дякую і “співчуття” в світлі недавніх новин.

Данило зі своєю дівчиною недавно дізналися, що стануть батьками і не простими, а двійні. Це все гени, які майбутній батько дістав від свого. Ігор Миколайович і сам мав брата-близнюка. На дітях ця тенденція не продовжилась і саме час внукам переймати естафету.

– Вали давай, співчутливий мені знайшовся. Няньчити будеш, а не розпинатися фальшивою жалістю.

На цій дружній ноті брати розпрощалися. Макар пішов вулицею поміж будинками, а Данило розвернувся і поїхав вирішувати питання з одним мудаком, який забув про принципи ведення бізнесу і понатикав гральних автоматів там, де йому ніхто не дозволяв. Батько застерігав не пхатися туди і що вирішить цей інцидент сам, але той мудак через перевірених людей зв’язався з Данилом і пообіцяв конструктивний діалог. Що ж, поговорять.

Макар додому в пусту квартиру не спішив. У дворі було надиво тихо. Мами з дітьми, мабуть, порозходились по домівках на денний сон. Хлопець досить довго сидів на лавці. Сидів доти, поки не відчув холоду, що почав проникати попід куртку. Захворіти знову аж ніяк не хотілося, тож треба вставати і йти - хоч кудись. Кілька днів тому він виписався з лікарні, де пролежав тиждень з пневмонією, яку заробив після того злощасного дня в школі. Потім його до себе забрав брат, оскільки лікарняні палати були нестерпні, а Ксеня вміла робити уколи і пообіцяла допомогу. Лікар через велике небажання дозволив доліковуватися вдома, тільки на час ранішнього обходу щоб з’являвся в себе в палаті.

Так Макар провів Різдво, яке ніколи вони в сім’ї не справляли, з братом і його дівчиною. Ксеня ж виросла в родині, де це свято було головніше Нового Року. Макар вперше дізнався, тобто побачив на власні очі, що таке Святвечір, дванадцять страв і коляда. Там же Данило поцікавився неприродньо похмурим настроєм брата. Макар якось, поки Ксені не було вдома, розповів. Сенсу приховувати від брата історію свого ганебного приниження не бачив. Данило смачно і злостиво вилаявся з заявочкою: “Була б вона хлопцем…” Втім Макарові на Камілу уже було начхати - вона сама себе покарала. Данила така інформація несказанно порадувала і він махнув рукою, мовляв, так суці і треба.

З цією пневмонією Макар пропустив кілька днів початку навчання. Далі тягнути не було куди і потрібно вертатися додому і до вже зміненої реальності, де всі косо поглядатимуть на нього. Втім так було завжди, тож причиною більше, причиною менше - начхати. 

Хлопець уже зібрався вставати з лавки і йти до квартири, але погляд раптом спинився на перукарні, що знаходилась в одному з комерційних приміщень нижнього поверху. Що там Пташка (мила, добра, ніжна, весела дівчинка, за якою вже добряче скучив) говорила про його вигляд, який збивав з пантелику? Стрижка, значить, зарадить? Що ж, вигляд слабака порядком остогид і з чогось треба починати. Якщо внутрішню суть не змінити, а він вважав себе таким, як його охарактеризувала Каміла, то зовнішність можна підкоригувати. 

В приміщенні перукарні клієнтів не було. Очевидно, сюди ходили по запису і зараз випало “вікно”. На зустріч йому вибігла усміхнена рудоволоса дівчина небагато старше його віком.

– Добрий день, - привітно звернулась до нього. - Слухаю вас. Ви хотіли записатися?

– Ні. Просто вирішив спитати чи можна зараз підстригтися.

– Ну, у нас по запису, - натянуто всміхнулась дівчина, - але тільки що клієнт скасував свій, тож можу вас прийняти зараз.

– Прекрасно, - хмуро погодився Макар.

На логічні питання рудоволосої про побажання стосовно стрижки Макар відповів байдуже: “На ваш розсуд”. Дівчина, здається, зраділа такій відповіді і з натхненням взялася за свою задумку, а талант до справи перукарської вона мала і дуже вдало підбирала клієнтам індивідуально-підхожі зачіски чи стрижки.

Макар доволі байдуже спостерігав за процесом своїх змін, поки вона там чаклувала над його волоссям. А от рудоволоса, здавалось, щиро зацікавилась процесом, чи то пак результатом, який починала бачити і який передбачала. Дівчина вибрала модельну стрижку “Теніс”, яка в кінцевому результаті підкреслила красиву форму голови і не тільки.