Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Макар після дискотеки відвіз Камілу додому і доволі швидко повернувся додому. Його дівчина, чимось сильно розлючена, на романтичний лад не налаштована була і провести з ним час за поцілунками відмовилася. Його спроби розпитати в чому причина її поганого настрою, допомогти чи заспокоїти наштовхнулись на додаткову порцію поблажливого роздратування.

Хлопець спинив своє авто на підземному паркінгу і піднявся на двадцять третій поверх. На квартиру не спішив, а захотілося провітрити думки на балконі. Сьогоднішній вечір сповнився багатьма суперечливими моментами, які хотілося втрясти в голові.

Звісно, що він думав про ситуацію, що визріла, з Пташкою. Ну як думав? Насправді не знав що робити. Вона сьогодні так органічно і романтично поводилась зі своїм хлопцем, що мимоволі закрадалась підозра про те, що інцидент в коридорі тільки його занадто сильно сколихнув. Вона так захоплено розповідала дівчатам про поцілунки з Гордієм, що, мабуть, про той - їхній - раптовий і короткий швидко забула і не надала якогось значення. Цілком імовірно, що вона і не впізнала його, не зрозуміла, не почула чи щось таке.  Єдиним правильним рішенням в цій ситуації виглядало залишити все як є - не згадувати, не запитувати і вдавати, що нічого не сталося. 

Такі от його сумнівні роздуми і прийняті рішення перебив неочікуваний в цей час скрип дверей. Макар особливо не цікавився небажаним сусідом (очевидно, курець), але коли поряд зупинилися, то серце неочікувано стислось. Повернув голову і наткнувся на м’яку усмішку.

– Привіт, - тихо, чи то ніяково, сказала Дарина. - Не думала тебе зараз тут зустріти.

– Не повіриш, але те саме можу і про тебе сказати, - відповів смішком.

– Мене дивують твої сумніви, - заговорила сміливіше, відчуваючи його заспокійливу і впевнену силу. - Кому, як не тобі знати, що це одне з моїх улюблених місць. 

– Так, твоя правда, - глянув на неї дещо лукаво. - Але кому, як не мені знати, що ти маєш бути вдома до дев’ятої, - він демонстративно випрямив перед собою руку і уважно задивився на годинник, - яка настане через п’ять хвилин.

Дарина розсміялась. Що за магія? Як так стається, що її тривоги і переживання отак легко і просто відходять на другий план варто тільки опинитись поряд з ним? Навіть хвилювання ним самим і спровоковані.

– Щоб ти там собі не думав, але я не в тюрмі живу і до секунди мій прихід ніхто не звіряє.

– Тобто, я помилявся і сестру таки не Адольф звати?

– Ну припини вже так на Марину говорити. Вона моя сестра, взагалі-то, і хвилюється за мене, - нервово засміялась Дарина.

– Гаразд, ти права, - підтис губи вибачливо. - Добре, коли є рідна людина, яка за тебе переживає.

– Саме так, - просто погодилась і задумливо подивилась вперед, спираючись на перила, як це поряд робив Макар. Якихось пару хвилин вони мовчали. Пауза могла б бути затишною, якби не одне але - той бентежний до глибини душі поцілунок, що невидимою суперечливою хмариною провисав між ними.

– То у вас з Гордієм вже все… ем… в нормі? Сподіваюсь, - тон його голосу тихий і байдужий. На перший погляд байдужий. Вона не тільки що з ним познайомилася. 

– Так, все більш-менш, - кивнула, не дивлячись на нього.

– Я, вже мені вибач дурний гострий слух, - винуватий смішок, - почув про ваш перший поцілунок, - його начебто і приємні слова підтримки друга віддавали уколом провини. Провини не якоїсь там міфічної зрадниці. Ні. Провини, що голос його приховує болісні переживання і її до цього причетність.

– Ах ти, підслуховував, - намагалася перевести вже в жарт, але виходило поганенько.

– Я хоч не твоя сестра, але на правах друга теж хвилююся за тебе. Зрештою, старався наче допомогти тобі в цій затії і радий, що мої жалюгідні потуги дали результати.

– Не говори так, - засміялась на його добродушну самоіронію. - Без тебе я б не справилась.

– Судячи з того, що мені перепало почути, Гордій далеко не промах і мої уроки були зайвими. Ви б і самі швидко дали собі ради.

Дарина мовчала. Хаос думок і емоцій затопив середину. Треба б щось сказати, але не знала що. Можливо він не впізнав її? Можливо краще буде піти дорогою, яку він мимоволі “пропонує”? А можливо стратегія “Вдавати” від початку поганий вибір?

– Гаразд, Пташко, - не чекав її слів і відштовхнувся від перил. - Потрібно б уже валити додому. Я справді радий, що у тебе все добре і стосунки з Гордієм перейшли на особливий чи, як мені випало почути, фантастичний рівень. Ти теж не мерзни тут і не заставляй сестру хвилюватися. Добраніч тобі, - він м’яко посміхнувся і пішов до виходу, але її слова не дали відчинити двері.

– Я говорила про поцілунки не… - видих, - з Гордієм.

Макар застиг і повільно розвернувся. Вона стояла в профіль і її опущена голівка говорила про сильне переживання. Він пильно задивився на неї і хотів щось сказати, але не знаходив підхожих слів. Дарина кинула обережний погляд в його бік, доправляючи натянутою посмішкою. Дороги назад не було - крапки над і розставлено. 

Слова тепер були зайві і вони якось так миттю навчилися безмовному спілкуванню. Макар підійшов і притягнув милу дівчинку в обійми. Вона зарилась обличчям в тканину його куртки, вдихаючи аромат, що асоціювався в неї з безпекою і спокоєм. Він погладжував напружену спину і Дарина трошки розслабилася від його мовчазної впевненості і сили. Макар би на її асоціації сильно розсміявся, бо і долі того, що відчувала Дарина в собі зараз не бачив. Але вона бачила. Вона, сама того не підозрюючи, уже давно його побачила.