Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Незчулась дівчина, як дозволені сестрою три години на прогулянку непомітно збігли. Вони з Гордієм розвернулись в сторону її будинку. Дарина вже й сама хотіла чимшвидше втрапити додому. Не тому, що не цікаво їй було з хлопцем, а тому (щоб його того Макара), що за цей час таки змерзла і всі двадцять пальців задубіли. Злість на того впертюха помітно знизилась в світлі цих моментів, але не повністю. Він однаково противний.

– Знаєш, - заговорив Гордій після нетривалої паузи. Голос його трохи тремтів. Очевидно теж за весь час прогулянки добряче змерз, - я давно хотів запросити тебе на побачення, але все не наважувався. Ти одразу мені сподобалася - як тільки Ярославівна нам тебе представила в класі.

– То чого так довго чекав? - всміхнулась йому. - Я ж наче не кусаюсь.

“Не хотів, мабуть, виділятись в класі та йти проти всіх, - думалось дівчині”. Але вона цього вголос не сказала. Не хотіла псувати хорошу атмосферу вечора і розмови чи ставити хлопця в незручне становище.

– Ти завжди такою похмурою виглядала, - зніяковіло відповів. - Здавалось, що і близько мене не підпустиш.

– Були на то причини, - повела плечем і задивилась кудись вбік.

– Так… - видихнув у відповідь і навколо його обличчя одразу утворилась хмарка в реакцію на холодне повітря.

Хоч як не старайся, але незручного моменту таки не вдалось уникнути.

– Слухай, - стрепенувся Гордій, бажаючи змінити тему некомфортної для себе розмови. - Хотів тебе спитати… - зам’явся. - Що тебе пов’язує з Макаром Яворським?

– Тобто? - незрозуміла питання. - Нічого не пов’язує. Ми сусіди і всього-то. А з чого в тебе така цікавість?

– Та так, просто. - поспішно відмахнувся хлопець. - Але моя тобі порада - тримайся від нього якнайдалі.

– Чого це?

– Про його… - почав хлопець, але одразу затнувся. - Та, власне, нічого такого. В нього є дівчина. Він старшокласник. Ще посміється з тебе.

Дарина скосила на хлопця погляд, не розуміючи до чого він всю цю маячню нагородив.

– Не виглядає він на такого, що полюбляє насміхатися з людей, - насупилась невдоволено.

– Та я тільки застерегти хотів, - хмикнув знервовано Гордій, бачачи вороже налаштування Дарини стосовно цієї теми. - Просто будь обачна. Ну але гаразд. Змінімо тему.

– Власне, часу починати щось нове нема. Ми уже на місці, - дівчина кивнула в бік свого будинку неподалік.

Вони зупинилися і добрі дві хвилини ніяково мовчали.

– То я піду вже. Пізно, - сором’язливо, невпевнено сказала першою Дарина, розштовхуючи носком чобітка невидимі камінці.

Гордій раптом схопив її за руку своїми холодними пальцями і притягнув ближче до себе.

– Давай ще якось погуляємо? - явно хвилювався. - Може завтра? Мені сьогодні сподобалось. З тобою класно.

– Можна і завтра, - відповіла тихо, переступаючи з ноги на ногу і, по суті, не розуміючи своїх зараз відчуттів. Потрібно опинитися на самоті, щоб тверезим розумом збагнути переживання.

Гордій невпевнено почав схилятися ближче до дівчини. Вона, зрозумівши його намір, вмить потупила погляд і полохливо відступилась. Дарина готувала себе, що сьогодні може трапитись її перший поцілунок, але однаково виявилася неготовою. Забоялась і все тут. Трясця! Гордій же такий приємний, а вона…

– Тоді до завтра, - промовила неприродньо радісно і незвично високим тоном. Вдавала, що і не помітила спробу і бажання хлопця поцілуватися. На тому і розпрощалися.

Забігши в хол будинку, вона взялася ганьбити себе за заячу поведінку і вже відтепер налаштовуватися на сміливіший настрій на завтра. Це якщо вона своєю поведінкою вкрай не відлякала хлопця.

Як би там не було, але наступне побачення пройшло за тим же сценарієм, що і перше. Романтична частина дівочої натури вимагала найкращого і пам’ятного першого поцілунку та, очевидно, лякала можливим розчаруванням. А якщо щось піде не так? Час назад не повернеш. Ще Ейнштейн про це говорив.

В понеділок же Дарина мусила все в деталях розповісти дівчатам. Вони уже з п’ятниці писали в груповому чаті з допитом, як там справи на фронті романтичному - бачили, що хлопець пішов її проводжати. Дарина ж змусила їх нетерпляче чекати до понеділка.

Не почувши нічого сенсаційного з детальної розповіді, подруги зостались розчарованими, але й насипали малодієвих порад як набратись сміливості і наступного разу не спасувати в останній момент. Ну чим їй мали допомогти, скажіть на милість, думки про контрольну з біології чи роздуми про те, чому жук-гнойовик повзе, орієнтуючись на Чумацький Шлях? 

З Гордієм же вони продовжували періодично гуляти, але в школі цього поки особливо не афішували. Поки стосунки залишалися більше в площині дружби і не переходили межу поцілунку, вона не хотіла заявляти про себе як про його дівчину. Він, очевидно, був тієї ж думки. В школі вони зніяковіло перемовлялися чи нишком всміхалися одне одному, але на фактичний вияв стосунків, яким було, до прикладу, тримання повсюдно за ручки, не наважувалися.

В один з морозних вечорів початку грудня Дарина, щоб освіжити голову після цілоденного сидіння за підручниками, вирішила піти на балкон. Захотілось вдихнути свіжого повітря, перезавантажити думки, помилуватись тисячею мерехтливих вогників сутінкового міста.