Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
В суботу, п’ять хвилин після шостої, Гордій написав Дарині, що чекає її біля будинку. Вона, вже повністю одягнена в коротку спідницю, капронові колготи і коротку шубку, обережно визирнула з дверей своєї кімнати. Сестра на кухні готувала вечерю і чутно було агукання Софійки. Дарина сьогодні попередила Марину, що піде гуляти з однокласником. Та поставилась до факту дещо скептично і невдоволено, але, зрештою, відпустила після отриманої обіцянки були вдома до дев’ятої.
Дарина тихо на пальцях перебіглася в коридор, бо мала щирі сумніви, що Марина дозволить виходити на вулицю, якщо побачить її голі колінця. Тож не варто потрапляти їй на очі. Дівчина швидко взула святкові черевички на невеликому підборі. Шапку не вдягала. На сьогодні вирішила розпустити пишні локони, а щоб не так хаотично стирчало в різні боки, частину заколола на маківці. Якщо стане надто холодно, то завжди можна напнути каптур.
З квартири вдалось вислизнути непоміченою. Зупинилась схвильована перед ліфтом. Той якраз рухався в напрямку її поверху. Нарешті можна полегшено видихнути - суперечок з сестрою вдалось уникнути, гукнувши їй з порога, що вже йде.
Ліфт зупинився. Дарина бездумно рвонула всередину, але мало не налетіла на Макара з Камілою, які виходили звідти, тримаючись за ручки.
– О, привіт, - просіяв хлопець на її появу. - Ти куди так поспішаєш?
Він спинився в коридорі, а Каміла, як завжди, знуджено чекала поряд. От-от і почне тягнути його за собою.
– На зустріч одну, - відповіла швидко Дарина. Дуже хотіла вже опинитися в ліфті.
– Невже побачення? - цікавився хлопець далі.
– Може й так, - повела плечем. Двері ліфта тільки що з’їхались в неї перед носом і застрибнути туди не встигла. Хтось одразу його і викликав. Дарина знову нетерпляче натиснула потрібну кнопку.
– Там, до речі, холодно. Краще вдягнися тепліше, - не спішив до себе хлопець.
– Макар, ходімо. Вона сама про себе подумає, - нетерпілось Камілі, яка дещо зверхньо, з насмішкою, оглянула Дарину.
– Безперечно, - погодилася та з аргументацією дівчини Макара. - Мені абсолютно не холодно.
– І сестра тебе отак відпустила? - не давав їй спокою. От же ж приставучий.
– Я вже не маленька і сама знаю, як мені краще.
– Ну так, твоя правда, - щось надто легко погодився і втратив інтерес до її скромної персони. - Гаразд, гарно тобі прогулятися. Камі, ти йди до квартири, а я миттю збігаю до сусідів у 2345-ту. Згадав раптом, що вдома кава закінчилась і треба б позичити, - він вручив їй ключі, а вона тільки того й чекала - з радістю пішла.
Макар розвернувся в напрямку потрібної квартири і заразом наткнувся на розлючено-примружений погляд сірих очей.
– О, ліфт якраз приїхав, - сказав Дарині премилим голосом і з невинною посмішкою.
– Тобі ж ніяка кава не потрібна? - пропалювала його злостивим поглядом.
– Чого ти така впевнена? - і не думав реагувати на її злість. - З’явилась непереборна потреба познайомитися з твоєю сестрою, поспілкуватися. Сусіди, як-не-як. Попитаю заразом, чи знає вона, що ти зібралася в мороз напівроздягненою розгулювати. А, так, точно, ще треба солі позичити, бо зовсім забув купити.
– Ти казав, що кави нема? - гаркнула до нього.
– Все закінчилось. Просто напасть якась, - йому що з гуски вода.
– Ти… ти… - тупнула ногою злостиво. - Сам ти напасть. Придурок, - розвернулась і пішла назад до квартири переодягатися.
– Не затримуйся там довго і не забудь захопити цукор. Я тебе тут чекатиму.
– Я тобі хіба битого скла принесу, - фиркнула на розвороті, на що почула тільки веселий сміх.
Через хвилин десять дівчина вийшла нарешті на вулицю після “милостивого дозволу" Макара, який дійсно чекав її біля ліфта, щоб переконатися, що вона таки переоділася. От же ж впертюх. Попало ж її наткнутися на нього.
– Привіт, - всміхнувся на її появу Гордій і швидко кинув недопалок цигарки собі під ноги та затоптав.
– Привіт, - всміхнулась до нього, підходячи ближче. - Вибач, що змусила чекати. На півдорозі верталася, бо дещо забула.
– Та ні, нічого, - легко відмахнувся хлопець, але почервонілі від холоду ніс і щоки говорили про дещо інше. - Може підемо в піцерію - посидимо? - запропонував їй.
– Я насправді не голодна. Недавно повечеряла, але якщо ти хочеш, то я непроти.
Дарина, зважаючи на те, що зараз мала не надто презентабельний вигляд, тим паче не хотіла знімати шубку в громадському місці. Про цей момент якось не подумала і з самого початку оділа під спід свій старий, але теплий светр. Ще ж шапка додалась (а щоб його, того Макара!) після якої волосся “коровою прилизане”. Словом, куди так на перше побачення. Ще відлякає своїм бомжуватим виглядом Гордія.
– Гаразд. Ходімо, прогуляємось і я дорогою куплю нам кави з собою.
Вони й пішли. Гордій, як і запланував, зайшов у найближче невеличке кафе і вийшов звідти з двома великими паперовими стаканами, які б приємно парували, якби не кришки. Цього разу розмова між молодими людьми зав’язалась куди легше, аніж вчора. Дарина розпитала хлопця про його життя, сім’ю, вподобання. Тож тепер знала, що він має молодшу сестру і живуть вони з мамою. Батько їх покинув. Захоплювався Гордій, хто б сумнівався, відеоіграми і коміксами DC.
