Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Ще з того вечора, коли він допоміг їй з фізикою, а вона варила бульйон, Дарина завела відлік їхньої дружби. Як виявилося, хлопець таки непогано петрав у фізиці і доступно роз’яснив дівчині незрозумілі їй моменти. До навчання в нього був цікавий підхід. Макар з цікавістю заглиблювався в історію, фізику, хімію, алгебру, тобто в ті предмети, що були йому цікаві, а решту тягнув до прийнятної оцінки. Оскільки розумовими здібностями був далеко не обділеним, то в атестаті навіть трійки не проскакували. Пояснював же він доступно, простою мовою і з дотепними репліками, що постійно кидали дівчину в сміх.
Дивний він був. Поза їх особистим спілкуванням вона ніколи не бачила його усміхненим, навіть з дівчиною, коли натикалась на парочку в шкільних коридорах де, до слова, просто кивали і стримано всміхались одне одному, Макар з Дариною тобто, в знак привітання.
Проте, всупереч її першопочатковому упередженому висновку, виявилося, що Макар дуже навіть товариський, легкий в спілкуванні і з хорошим почуттям гумору. Як тут не подружитися. Навіть в той самий день хлопець зумів її промах перевести в до смішного милий момент.
Вони тусувалися на кухні його розкішної квартири, яку Дарина довго роздивлялася з розтуленим ротом. Дівчина взялася за бульйон і заразом слухала Макарові пояснення стосовно лабораторки. Вона так захопилася процесом його пояснень, що двічі посолила юшку.
– Ааа, тільки не це!!! - застогнала розчаровано, куштуючи вже майже готове вариво.
– Що не так? - поцікавився, заламуючи брову.
– Ти мене так захопив фізикою, що я забулася і пересолила. От вівця. Все спаскудила. Ти попрохав, а я… - мало не заплакала.
– Все. Годі, - спокійно перебив її самобичування.
Макар встав з-за барної стійки, підійшов до однієї з поличок, дістав глибоку миску і черпак. Далі відсунув, здивовану його поведінкою, Дарину від каструлі, набрав повну тарілку бульйону і пішов до столу. Після першої ж ложки вона почула:
– В житті нічого смачнішого не куштував, - і так сьорбав наче це було правдою. Але ж дівчина знала, що їсти це майже неможливо. Їй залишалося тільки знервовано посміхатися, відчуваючи в районі горла дивну грудку.
Після того вони навіть неодноразово здибались дорогою до школи і далі вже йшли разом. Варто було дівчині натякнути на проблеми з розумінням того чи іншого предмету, як Макар без роздумів пропонував допомогу. Два рази вона навіть погодилась. Сестрі ж на свої відлучки заявляла, що біжить робити уроки (що було правдою) до подружки-однокласниці, яка теж живе в цьому будинку (частково правда).
Якось, за кілька днів після тої розмови з подругами в кабінеті біології, Дарина отримала підтвердження їхніх підозр. Після закінчення уроків четверо дівчат вийшли з приміщення школи. Вже у воротах їх догнали хлопці. Невеличкий відтинок шляху вони своєю маленькою групкою йшли разом, але на одному з перехресть шляхи розходились. Дарині випадало повертати ліворуч. Вона помахала на прощання друзям і звернула в потрібну вуличку. Та не пройшла і двох метрів, як її наздогнав Гордій.
– Можна я тебе проведу? - спитав, порівнявшись з нею.
– Та тут недалеко. Не заблукаю, - випалила необдумано.
– Я цей… не тому… - зніяковів хлопець і не знав, що сказати на її слова.
Дарина теж зам’ялась, бо зрозуміла, що мимоволі поставила його в незручне становище. Відомо ж для чого Гордій запропонував свою компанію. Вона і сама не розуміла, як ставиться до його симпатії і, відповідно, не знала як реагувати. Провисла незручна мовчанка.
– А ти де саме живеш? - взяв себе в руки хлопець і спитав уже жвавіше.
– Он ті висотки, - вказала рукою на вершечки будівель, що проступали над нижчими будинками.
– О, це класний комплекс, - прокоментував інформацію хлопець.
– Так. Не скаржусь. Тут і до школи близько.
– А ти з батьками живеш? Ви, мабуть, недавно сюди переїхали
– Ні, з старшою сестрою. Я сама переїхала.
– Ого, цікаво. І батьки відпустили тебе?
– Мама відпустила. Чому ні? - знизала плечима дівчина. - Я ж до сестри переїхала і так зручно. Однаково прийдеться після закінчення школи поступати, а так звикну до міста і легше буде.
– Не скучаєш за колишнім життям? Друзями?
– Звісно, що скучаю. Переписуємося з друзями. Вони розповідають, що там вдома нового. Я, натомість, про своє тут життя.
– Ну-ну, і що ти їм розказуєш? Як тобі в нашій школі?
– Уже нормально. Спочатку було важко… ем… звикнути, але тепер уже добре, - хоробро всміхнулась йому.
– Так… - протягнув невиразне Гордій і знову повисла незручна пауза. - Спочатку завжди важко.
Вони пройшли ще трошки в тишині від повислої між ними згадки про раніше ставлення до дівчини в класі. Гордієві не було що сказати в оправдання (та й яке в даному випадку можна було придумати?), а Дарина засмутилась від спогадів про той неприємний період її життя.
– Слухай, хотів спитати, звідки ти знаєш…
– Будемо, мабуть, прощатися…
Заговорили одночасно і навіть розсміялись на цей момент.
