Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Макар даремно часу не гаяв і одразу подзвонив Камілі з хвилюючою пропозицією. До його немалої досади дівчина десь пропадала і трубку взяла аж ввечері - після третьої спроби з нею зв’язатися.

– Привіт, Сонечко. Де ти пропадала? Я з обіду вже хочу почути твій голос, - заговорив Макар, як тільки його дівчина, якась захекана, відповіла нарешті на дзвінок.

– А? Я? - розгублено спитала наче усвідомлюючи сказані ним слова. - Та ніде не була. Вдома я. А не чула… Не чула, бо ще не до кінця навчилася користуватися новим телефоном, що ти подарував. Тут все по-іншому і я просто не помітила, що звук вимкнений. Тепер вже розібралася.

– Це добре, - всміхнувся хлопець. - До речі, маю до тебе пропозицію. Я тут в батьковій квартирі сам залишився… - почав здалеку Макар, але раптовий напад чхання перебило йому весь задум. - Бляха, що за напасть? Так, добре, вернімося до розмови. Я сам і хотів запропонувати тобі приїхати до мене. Замовимо суші, влаштуємо собі романтичний вечір. Заразом підівчу тебе користуватися айфоном.

– Ем… - зам’ялась Каміла з відповіддю. - Макар, я вже тобі говорила, що не готова ще до такого кроку, - правильно зрозуміла до чого він хилить.

– Ну нічого, - видихнув розчаровано хлопець після покашлювання. - Тоді просто посидимо, подивимося якийсь фільм. Мені нестерпно хочеться побути з тобою.

– Так-так, мені теж, - протараторила у відповідь, - але ти, здається, захворів. Голос змінився і он чхаєш-кашляєш. Ти добре почуваєшся?

– Не знаю. Можливо. Мене і справді трохи морозить і голова болить.

– Тоді тобі треба лікуватися, які тут романтичні вечори, - рівним тоном констатувала Каміла і де тільки розгубленість різко поділась.

– Гадаю, це теж чудовий варіант романтики. Я тут зараз сам і зовсім не проти, щоб хтось зварив мені домашнього бульйону і полікував.

– Макар, не мели дитячих дурниць. Все можна замовити по інтернету. Я не поїду до тебе, коли ти хворий. Чи ти хочеш, щоб я від тебе грипом заразилась? Ти зовсім мене не кохаєш? - видала примхливо-ображений монолог, не даючи йому і слова вставити.

– Звісно, я кохаю тебе, - зітхнув досадно Макар на чергові сумніви Каміли стосовно його почуттів. Вона цим часто маніпулювала. - Гаразд. Зроблю, як ти кажеш. Тоді може розкажеш чим сьогодні займалась? Полікуй мене своїм голосом хоча б на відстані.

– Ой, я б з радістю, правда, - знову вернулась розгубленість і невпевнений тон. - Тільки мені ще купу домашки робити. Ти ж знаєш, що в мене понеділок день важкий. Алгебра, фізика, історія, зарубіжна… Словом, не день, а суцільний трешак.

– Якщо так, то звісно не заважатиму тобі, - видихнув чергове розчарування хлопець. - Тоді, мабуть, до завтра. Побачимось в школі. Скучаю за тобою.

– Так-так, і я скучаю, але зажди, ти збираєшся завтра на уроки?

– А що такого? Зараз збігаю в аптеку, куплю ліки і на завтра як новенький. В мене одна справа намалювалась і мушу прийти.

– Яка ще справа?

– Та так, нічого важливого. Треба з парою дев’ятикласників перетерти. Дурниці, загалом, - старався зіскочити з теми.

– Дурниці так дурниці, - Каміла і не думала допитуватися за нецікаві їй моменти. - Тоді завтра побачимось.

– До завтра, Сонечко. Міцно цілую і обіймаю.

– І я тебе. Виздоровлюй скоріше, - зразу вимкнулась.

Макар не аж так рвався до школи - дуже треба. Тим паче застуду чи грип підхопив. Проте вирішив навести певну справедливість, ігнорування якої терпіти не міг. Хлопець не полюбляв конфронтації, залякувань чи користуватися своїм… привілейованим становищем, але в даному конкретному випадку вважав, що в праві начхати на упередження. Все тільки ради справедливості.

Він знав не з чуток, як це бути жертвою булінгу. Колись давно, коли тільки перевівся до цієї школи і той короткий проміжок часу, поки однокласники дізналися чий він син, доводилось терпіти не тільки ігнорування з насмішками, але і побої. Про це, звісно ж, нікому не розповідав.

Тепер він відчував своїм обов’язком допомогти тій милій Пташці. Вже тоді, в шкільному коридорі, проходячи повз і помітивши підозрілу картину, не зміг проігнорувати. Вона виглядала такою маленькою, наляканою і милою, що злість затопила на тих бугаїв, які дозволяли собі знущатися зі слабших.

Може вона і не красуня, але навіть сірою мишкою він не зміг її назвати. Якось відразу спала на гадку асоціація з пташеням. Не налякана, безпорадна, невиразна мишка, а жива, енергійна, весела пташка із зацькованим поглядом.

До всього, сьогодні виявилося, що вони ще й сусіди, а в такому статусі і поготів годиться допомагати. Заступитись за дівчинку нікому. Отже, це має зробити він. Завтра потрібно десь без зайвих очей і уваги "люб’язно" перетерти з тими двома “сміливцями”, а вони вже хай в класі популярно решті пояснять ситуацію. Тут навіть друзів своїх підтягувати в допомогу не обов’язково.

***

Вже в середу Дарина остаточно переконалася, що її недавні підозри нехибні. Вчора вона в поведінці однокласників насторожено вбачала якийсь підступ і все чекала, коли проявиться справжня причина раптового привітного ставлення їх до себе. Втім нічого такого не послідувало. Всі, крім дівчат, які з самого початку проявляли дружнє ставлення, дещо напружено і з долею фальші віталися з нею, запитували щось про домашку, потім навіть про її життя до переїзду.