Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Здоров, малий, - вигукнув брат на появу Макара у вітальні і підвівся з дивана, щоб привітати молодшенького.

Вони потисли долоні наче спортсмени з армреслінгу. Данило притягнув брата до себе, поплескав недбало по плечу і швидко відпустив.

– Та йди ти зі своїм "малий", - закотив очі Макар. - Я просив не звертатись так до мене.

– Та охолонь, - відмахнувся Данило несерйозно і плюхнувся назад на диван. - От прийдеш на моє, тоді і поговоримо.

– Прийду на твоє і ти щось нове придумаєш, - Макар і собі завалився на диван, щоб подивитись телек разом з братом.

– Не виключено і таке, - без тіні каяття погодився Данило, який полюбляв жартівливости ради виділити їхню різницю у віці і покорчити з себе старшого брата.

Однак Макар знав, що це в нього своєрідний прояв теплих почуттів до рідної людини в чисто хлопчачій манері. Ще пару років тому молодшенький постійно діставав по потилиці по причині і без (зазвичай без такої), але тепер між ними склалися доволі хороші, довірливі братські стосунки. Данило припинив, як він заявляв раніше, вчити Макара життя чи скоріше (більш правдоподібно) подорослішав. Ну а менший брат залишився собою.

Незважаючи на те, що хлопці мали схожий набір генів, вони різнилися як інь і янь. Данило емоційний, запальний, душа компанії. Веселун, який легко заводився, але й так само легко заспокоювався. Хлопець, який полюбляв дівчат, гульки і заборонені препарати. Батько ж, вчасно помітивши, що син пустився руйнівним шляхом, одразу взявся за нього і дуже вчасно залучив до справ бізнесових. Знати б, що ця дорога для Данила виявиться не те, щоб кращою, а, на жаль, фатальною.

Макар же, напротивагу братові, проявляв спокійний і врівноважений характер. Він ніколи не любив шумних компаній, вибираючи обмежене, але перевірене часом коло спілкування. Хлопцю не властива була надмірна чи необґрунтована агресія, яку часто проявляв брат, влазячи в чергову бійку за найменшої причини чи після створення такої.

Небажання Макара даремно (а зазвичай так і буває) махати кулаками і яро відстоювати свою позицію в суперечці з інтелектуально обмеженими особистостями в суспільстві прийнято було вважати за слабкість. Втім хлопець в своєму ще юному віці проявляв адекватну поведінку емоційно зрілого чоловіка значно старшого віку.

В цьому навіть Каміла йому дорікала. Вона, чомусь, не зважаючи на любляче до себе ставлення по вуха закоханого в неї хлопця, постійно примхливо вимагала доказів у вигляді: натовкти пику черговому придуркові, що, на її думку, косо на неї глянув. Якихось інших причин дівчина не знаходила. Всі прекрасно знали з ким вона зустрічається, а переходити дорогу Макарові Яворському ніхто бажанням не палав. Тут уже оманливо слабкий зовнішній вигляд не грав ніякої ролі. Все вирішувала репутація сім’ї, а точніше батька, про яку говорити, але тільки позаочі.

– Ну, розказуй, як випускний клас? Вчителі вже багато піздюлін навішали? - дразнив брата Данило. - Закон Ома вивчив?

– Піду я, мабуть. Згадав от, що теорему Піфагора ще не осилив, - зітхнув Макар і сіпнувся вставати з дивана.

– Ой, та сиди, - схопив його за плече старший брат і шарпнув назад. - Вже й пожартувати не можна. Але гаразд, - забрав свій зверхній, насмішкуватий тон. - Розкажи краще, як там твої стосунки з Камілою. Не знаю, правда, що вона знайшла в такому зануді, як ти. Я б сам з нею замутив, але не дуже хочеться ночувати на нарах.

– Зважаючи на те, що вона зустрічається зі мною, то полюбляє класний пацанів. Тут ти в прольоті і за нари можеш не переживати, - скосив на брата дражливий погляд.

– А ти “ростеш”, бачу, - зареготав Данило, відкидаючи голову назад.

– До двадцяти п’яти чи шести маю купу часу. Стану ще крутішим, але куди вже далі, - продовжував іронічно-смішливо Макар.

– Не переживай, я тебе трохи попускатиму, щоб тримався грішної землі. Почекай, нехай тебе якась Каміла кине, одразу щось в тому житті зрозумієш, - хмикнув Данило весело, але не без серйозної нотки в голосі.

– Буду сподіватися, що не кине. Не хотілось би в такий спосіб розуміти життя, - в тон йому відповів Макар, але у відповіді мимоволі майнула тривожна нотка.

– Якби ж воно так працювало, брат, - зітхнув Данило, приховуючи це черговим смішком, - але, на жаль, поки не натовчеш собі морду, нічого не дійде і чужі слова безсилі, - задумався про щось своє, але одразу стрепенувся і веселіше додав. - То як там з Камілою? В дорослі ігри граєтесь чи ще з пісочниці не вилазили? На правах старшого брата, мушу нагадати тобі, щоб не забував про резину.

– На правах молодшого брата пошлю тебе нах… з твоєю цікавістю, бо не твоя це справа, - спокійно відповів Макар і, стримуючи веселість, прокоментував останню братову репліку. - І дякую, що нагадав за резину. Вже давно пора на сервіс і міняти на зимову.

– Отже, дорослі ігри тобі ще не доступні, - засміявся Данило, але без зверхньості - добродушно, констатуючи факт, який Макар завуалював у черговій іронічній відповіді.

Хлопець тільки невиразно знизав плечима, не коментуючи братові слова. Данило ж, як ніхто, знав коли спинитися і чим не спекулювати в жартах з Макаром, щоб, бува, не перетнути межу, за якою йшло приниження почуттів. Рідна людина тим і відрізняється від байдужої - шаною до переживань близьких. Справедливости ради сказати, молодший брат проявляв ті ж прагнення в спілкуванні зі старшим. Тож, якщо не знати про різницю у віці, то цілком можна було б подумати, що хлопці однолітки з адекватними дружніми взаєминами.