Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– В тебе теж так було? - здивувалася, округлюючи на нього очі.

– Зовсім трошки, коли тільки перевівся в цю школу.

– Тоді ти розумієш, як це.

– Бляха, оце я йолоп, - раптом вигукнув хлопець і стукнув себе по чолі. - Давай свій рюкзак, допоможу донести. Заговорила ти мене.

Дівчина глипнула на нього, недовірливо насупивши брови.

– Не потрібно, - засміялась знервовано. - Тут недалеко. Я ж не здохлячка якась. Сама донесу.

– Давай-давай, - не слухав її і впевнено простягнув долоню.

Дарина мусила змиритися. Здалась і простягнула йому рюкзак, який він одразу закинув собі на плече.

– Ти дорогою туди каміння накидала? - глипнув, кумедно заламуючи брову.

– Ага, закинула пару цеглин, - кивнула весело. - Така в мене доля, - продовжила, зітхаючи. - Сім уроків і підручники немаленькі. Але ти й сам повинен пам’ятати.

– Ти гадаєш, я коли-небудь дозволю собі носити в школу щось, крім одного зошита і ручки? Вони тепер, до речі, завжди під партою. Я не першокласник, щоб з цим всім носитися.

– Ну звісно. Від ганьби заучки потім не відмиєшся, - дразнила його. - Краще вже не вчитися і бути двієчником, аніж носитися з підручниками і відповідати на уроці.

– А ти, бачу, шариш в темі.

– Мені скоро шістнадцять як-не-як. Досвіду вже назбирала, - доповнила атмосферу невимушеної розмови і, важко видихнувши, додала жалісно. - Мені б твою байдужість.

– Тут нічого складного, - відповів, імітуючи повчальний тон. - Щоб на все начхати, потрібно взяти і… на все начхати.

– Ти не думав майстер-класи з пофігізму проводити? - реготала Дарина.

– Гарна ідея. Подумаю над цим, - вдав серйозність.

Вони зайшли до свого будинку і попрямували до ліфта.

– А ти з якої причини так переймаєшся? Уроки важко даються? - поцікавився хлопець.

– Є таке. - зітхнула жалісно. - Не всі, але з фізикою я якось не поладнала. Назавтра треба лабораторну зробити і навіть не знаю, як до неї приступати. Дисперсія світла не моє.

– Зате моє, - додав до впевненості нотку інтриги. - Слухай, в мене тут ідейка одна з’явилась. Маю до тебе пропозицію.

Вони уже навіть встигли ліфтом на свій поверх піднятися.

– Яку ще пропозицію? - глянула на нього, закидуючи в смішливому здивуванні брови.

– Взаємовигідну, - повів плечем.

– Та ну? І в чому полягає моя вигода? - стала в недовірливу позицію.

– Я допоможу тобі з лабораторкою і поясню за все, що спитаєш.

– Ти?

– Я.

– Двієчник?

– Хто сказав, що я двієчник? Я може на атестат з відзнакою тягну.

– Щось я не бачила тебе на дошці пошани.

– Я просто на фото погано вийшов і попросив туди мене не вішати.

Дарина не змогла продовжити діалог веселого протистояння через новий приступ сміху на його непробивну самовпевненість.

– То як? Я справді тобі допоможу, якщо потрібно. Йосипівна завтра офігіє від твоєї досконалої лабораторки.

– Якщо ти серйозно, то звісно я згідна. Тоді яка твоя вигода з цієї домовленості? Що від мене потрібно?

–  Звариш мені домашнього бульйону?