Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
На великій перерві Ілона, Іра та Ліда знову покликали її з собою в їдальню. Дівчина радо приєдналася до них. Вже там, за столом, до них підсіли двоє хлопців-однокласників. Між ними зав’язалась невимушена і весела розмова.
Дарина, йдучи після уроків додому, дозволила собі нарешті полегшено зітхнути. Виглядало на те, що життя пішло на лад. Очевидно, однокласники влаштували були їй щось на кшталт випробувального терміну і вона його пройшла. Тепер же її готові були прийняти за одну зі своїх. Такі моменти навіть додавали впевненості в собі. Виходить, вона, як людина, чогось вартує, якщо нове оточення після прискіпливої перевірки визнало це, прийнявши до свого кола.
Дарина була близько до будинку і дорогою вирішила зайти в аптеку, щоб купити пластирі - придбані недавно черевички трохи натерли п’ятки. Вона забігла всередину і стала в невеличку, з трьох людей, чергу. Хлопець, що стояв попереду, відірвав погляд від розглядання вітрини і байдуже глипнув на неї. Очі в обох вмить здивовано округлились. Дарина не одразу й впізнала Макара в шапці.
– Привіт, - хлопець заговорив перший. - А ти що тут забула? Це відділення для тих, кому за тридцять. Не в ті двері втрапила?
Дарина засміялась на його веселий, добродушний тон.
– Те саме можу і в тебе спитати, - відповіла тим же настроєм. - Чи тобі вже стукнула тридцятка, але з вигляду і не скажеш? Добре зберігся.
– Ну, нема чим крити, - всміхнувся. - Мабуть, рання старість спіткала. Все то глобальне потепління і генетично-модифіковані продукти з нами роблять, - захитав смутно головою.
– Ти ще забув про випромінювання від вишок мобільного зв’язку, - підтримала невимушено-смішливу бесіду.
Макар хотів продовжити черговою іронічною фразою, але слова перебило чхання. Коли нарешті закінчив, то помітив, що Дарина затулила обличчя, ховаючи і тамуючи нестримний регіт.
– Що смішного? Ти чого? - глянув здивовано, але її поведінка мимоволі заражала своєю веселістю.
Дівчина трохи заспокоїлась і глянула на нього дещо винувато.
– Не знаю, не зважай. Мене завжди до колік смішить, коли люди чхають. Це якось так мило, кумедно і по-справжньому.
– Дуже радий, що зміг тебе повеселити, - хитнув головою іронічно-смішливо, бо в цій ситуації розважав його хіба її заразний сміх - не причина.
Каса якраз звільнилася і підійшла його черга. Хлопець запропонував Дарині пройти поперед себе, але вона відмовилася - не сильно поспішала і досі доводилось тамувати приступи сміху на згадки його чхання. Макар купив парацетамол і краплі до носа, стримано при тому покашлюючи.
– Ти захворів? - поцікавилася співчутливо, поки провізорка пробивала ліки на касі. Сміх мимоволі стих.
– Ага. Щось таке, - повів плечем хлопець.
– Ти б вдома сидів і відігрівався-відлежувався. Недобре грип на ногах переносити та ще й в таку холодіну, - застерегла співчутливим голосом.
– Заговорила як ті, хто тут постійні клієнти, - хмикнув, відходячи від каси.
– Недаремно ж я сюди зайшла, - закотила очі смішливо, - Озонові діри, випромінювання… Всі ми приречені вигрібати наслідки.
Дарина попросила пластирі, показавши на вітрині які саме їй потрібні. За той час думала Макар вже піде, але він не поспішав покидати аптеку і її компанію.
– Та мені вже краще. Ще от тільки голова болить і ніс закладено, - не подобалось йому відчуття слабкості, що давала навіть банальна застуда.
Дівчина оплатила свою покупку і, забравши пакетик з прилавку, повернулася до Макара.
– Коли я малою хворіла, то мама дозволяла виходити на вулицю вже аж після того, як напередодні не було температури, - розвернулась разом з ним в напрямку виходу.
– Може і моя мама так би зробила, але зараз я сам і забороняти мені що-небудь нікому.
– Тобто? - здивувалась. - Ти живеш сам на квартирі?
Вони вийшли на вулицю і одразу зябко укутались в куртки. Дарина, бо мерзлячка, а Макар, бо ще не повністю поправився від застуди.
– Ні. Я з батьком живу, але зараз він у відрядженні.
– І ти що? Зараз сам-самісінький хворієш? А як мама чи твоя дівчина?
– Оце буду я напружувати маму їхати через усе місто, щоб зварити мені суп, бо у мене шмарклі. Мені не десять, - скосив на неї скептичний погляд.
На запитання про дівчину не відповів. Чи не звернув уваги чи зумисно проігнорував - невідомо, але Дарина вирішила двічі не перепитувати і не лізти в душу з надмірною цікавістю. Та чомусь їй стало його жаль.
– Що ми все про мене, - поспішив змінити тему Макар. - Як твої справи в школі? Однокласники змінили гнів на милість?
– Взагалі-то, так, - засвітились радістю її очі. - Останнім часом всі стали більш привітними. Навіть подружки з’явились. Гадаю, що досі мене просто тестували-випробовували і от вирішили, що можна брати до себе.
– Мабуть, так і було, - всміхнувся м’яко. - Радий, що в тебе все наладилось. Відчуття коли тебе безпідставно принижують і висміюють гидотне, - озвучив невеселим смішком свої думки.
