Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Коли ж настав час контрольної, декому з однокласників довелось забути про статус невидимки новенької. Стас, хлопець, що сидів попереду і був одним із тих, хто володів хистом вигідно себе подати завдяки підвішеному язику, але знаннями і розумовими здібностями був обділений. Він, очевидно, уявлення не мав, як обчислити синус і косинус кута, але знав все про те, як списувати. Стас правильно припустив, що сіра мишка позаду впевнено все виконує і це його шанс на відмінно написати, чи то пак, списати контрольну.
Дарина ж в цьому побачила шанс на більш прихильніше ставлення до себе в перспективі і без перешкод дозволяла списувати. Потім ще й сусідові своєму допомогла, хоч до цього часу він буквально не помічав її. Віталік, якого класна керівничка силоміць всадовила біля новенької, вовком поглядав в її бік, але допомогу прийняв.
Далі ж навчальний день нічим не відрізнявся від решти до того. На великій перерві всі порозходились хто куди - здебільшого в столову. Дарина ж залишалася в класі. Сидіти самотньо, як прокажена, у їдальні не хотілося. Почувалася вона там жалюгідно і максимально дискомфортно.
Дівчина витягла з сумки, кинутий туди зранку, енергетичний батончик, пляшку води і пішла в коридор. Вона полюбляла посидіти на підвіконнику неподалік класу, що знаходився у віддаленому куточку великої будівлі школи. Там було більш-менш тихо поки однокласники займались пізнім сніданком з рештою школярів.
Час перерви збігав і всі почали потроху сходитись. Треба було і Дарині зістрибувати з широкого підвіконника і знову йти туди, куди жахливо не хотілося.
– Дарко, - почула до себе звернення на ім’я, яке, чомусь, звучало зневажливо, і різко відвернула голову від вікна, за яким красувалось жовто-коричневими барвами опале листя.
Поряд стояли Стас з Віталіком і зверхньо, навіть принизливо поглядали на неї. Гидко зробилось від їхньої уваги.
– Ти б не садила на підвіконня свою жирну тушу, бо розвалиш і доведеться ремонтувати, - посміювався Стас.
Жирна? Хіба сорок вісім кілограм можна так охарактеризувати?...
Дівчина вмить зістрибнула на підлогу, але не тому, що однокласники так сказали, а тому, що хотіла мовчки та пошвидше забратися від образливих і безпідставних слів.
– Нашого завгоспа ти не задобриш, давши списати на контрольній, - перегородив їй дорогу Віталік, зло всміхаючись.
– Що, думала простелишся під нас і ми такі зразу приймемо тебе за свою? - зловтішався збоку Стас, дивлячись на наполохану поведінку однокласниці.
– Нічого я не думала, - буркнула вовкувато їм у відповідь. - Наступного разу пишіть самі свої контрольні. Мені ж легше, а зараз дайте пройти. Урок скоро почнеться.
– Аякже, - недобре засміявся Віталік і штовхнув дівчину в плече, заставляючи відступитися назад та не пропускаючи далі. - Ботанша ніяк не може дозволити собі спізнитися.
– Слухай сюди, нікчемне ти створіння, - навис над нею Стас і заставив втиснутись у підвіконник. - Якщо хочеш і надалі…
– Що тут відбувається? - погрози однокласника перебив басовитий невдоволений голос, що відбився від стін лякаючим ехом.
Три пари очей здивовано глянули в сторону незнайомця, який з невідомих причин вирішив втрутитись в їхню “люб’язну” розмову. Неподалік стояв одинадцятикласник. Дарина його вже бачила в коридорах школи, але особливої уваги не звертала. Високий, понурий, аж до сутулості і з довгим смоляного кольору волоссям, яке, бувало, зав’язував у хвіст на потилиці. Його обличчя завжди виражало стан вселенської муки чи незадоволення життям чи розладу шлунка. Хто його знає, але коли б Дарина не натрапляла увагою на нього, завжди бачила втомлене роздратування. Вдягався, до слова, відповідно: чорні джинси і якась похмура футболка з черепами чи анімаційними монстрами чи принтом рок-гурту HIM.
Та цікавим був той факт, що він завжди і всюди, наче з сіамським близнюком, водився зі своєю дівчиною. Перша красуня школи, теж старшокласниця, і що вона тільки в ньому знайшла? Ідеальна у всьому, починаючи з прямого блискучого білокурого волосся і закінчуючи дорогим та модним одягом і він - непоказний слабак (такий, принаймні, мав вигляд). Зараз дівчина незмінно тримала його за руку і тягнула за собою.
– Та нічого такого, - нервово засміявся Віталік на цікавість старшокласника і махнув рукою, вказуючи на дріб’язковість моменту, не вартого уваги.
– Новенька в класі. Ми хотіли допомогти, розповісти, що в нас тут і як, - протараторив Стас і собі натягуючи криву посмішку.
“Такі самі невдахи, як цей от старшокласник, - подумалось Дарині на лякливу реакцію Стаса з Віталіком. - Їх двоє, а поведінкою нагадують лицемірних гієн”.
– Це можна робити і в більш привітній манері, - стримуючи роздратування, парирував незнайомець.
– Макар, ходімо. Мені нудно. Здались тобі малолітки, - занила білокура барбі, сіпаючи його за руку.
Хлопець наостанок почергово і виразно глянув на кожного з дев'ятикласників і, не доправляючи словесно, дозволив своїй дівчині потягти себе далі.
Дарина стояла в здивованому замішанні від сцени, яка тут тільки що відбувалася, і не знала як поводитись після цього всього. Хлопці зиркнули на неї зі звичною зневагою і, здалося, що зараз знову продовжать чіплятися, але ні.
