Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Якщо я тут, то відповідь очевидна, гадаю, - змогла навіть ніяково всміхнутись і вже впевненіше.

– Твоя правда, - хмикнув і якась невидима ментальна крижинка його холодного погляду розтанула, але вмить знову покрилась льодом. - І все ж я хотів почути це від тебе.

– Розумію. Просто не настільки це серйозна робота, щоб перепитувати. Я часто цим підробляю у вихідні, але… - сконфужено затнулась і нехотя додала, - за відповідну плату.

– Часто підробляєш? - заломив у здивуванні свою ідеальну чорну брову. Гм, перший натяк на живу емоцію

– Так. Мені подобається і, можливо, колись займусь цим серйозно і як основною діяльністю.

Чоловік знову сверлів її своїм ледь здивованим поглядом. Але тільки ледь.

– Що ж, - протягнув задумливо. - Якщо мені все сподобається, ти отримаєш хорошу оплату. До речі, як тебе звати?

– Дарина, - відповіла, тамуючи дивних мурах, що побігли тілом в реакцію на цю розмову.

Чорні брови чомусь хмуро вигнулись на звичайну інформацію імені. Чоловік вкотре пильно вивчав її і, здавалось, хотів щось спитати, але в цей момент в двері постукали. Після короткого дозволу заглянула економка.

– Пане Макар, охорона заявляє, що Віолетта Павлівна наполегливо проситься до вас.

Розрядом електричного струму пройняло тіло це ім’я. Макар? Невже? Ні, не може цього бути. А якщо може? Два надто різні типажі ніяк не координувались в голові.

– Не впускати, - безапеляційно і непохитно. - Мене пів години не турбувати.

Економка слухняно кивнула і без зайвих слів на чіткі вказівки шефа вийшла за двері, знову тихо і щільно їх зачиняючи. В цю ж мить з сусідньої кімнати долинув звук вхідного телефонного дзвінка. Чоловік тихо вилаявся і встав. На ходу звернувся до Дарини:

– Готуйся. Я ненадовго, - кинув сухе, минаючи її, та пішов відповідати на дзвінок, лишаючи по собі приємний аромат дорогих парфумів.

Дарина підстрибнула на кріслі і заметушилась переглядати матеріал-презентацію в своїй папці чи, бува не повиймав хто чогось важливого. З сусідньої кімнати знов доносився агресивно-напружений голос і слова про підставу з тендером, вкрадену ідею і підступні маніпуляції. Очевидно, недобросовісні конкуренти перейшли дорогу.

Невже це він? Дарина не могла повірити в настільки дикий факт. Мабуть, таки дивовижний збіг. Це не той Макар, на якого вона подумала.

Не минуло і п’яти хвилин, як чоловік вернувся в кабінет. Його злість густо заповнила просторе приміщення. Дарина підстрибнула з крісла, поклала папку на стіл і відкрила її. Та раптовий натиск на спину заставив схилитися нижче. Вона шоковано зойкнула і ледь не розпласталася від несподіванки.

– Ми почнемо швидко. Я зараз не в настрої тебе якось тішити, - сталь його голосу розсікла повітря, сковуючи дівчину панічним жахом

– Що ви… ти робиш? - сіпнулась піднятися, похоловши нутром.

– Лежи тихо. Вдавати недоторку зараз зайве, - гаркнув дратівливо. Він ривком пригнув її до столу, заставляючи лягти натиском широкої долоні і стегном притискаючи до краю.

Огидна паніка і страх паралізували тіло. З очей бризнули сльози безсилля. Дзенькіт ременя відізвався лихоманкою тваринного жаху. Сідниці різко обдало прохолодою через задертий до попереку поділ плаття. Мотузки, на які від сильного натягу перетворились трусики, до болю впивались в шкіру і, здавалось, розрізали тіло, сповзаючи донизу.

– Будь ласка, не треба. Це якась помилка. Відпусти мене, - намагалась вирватися, але він надійно зафіксував її. Вона не впізнавала свій жалібний писклявий голос.

– А ти знаєшся на жорстких іграх, - видихнув задоволено, але і зневажливо. - Що ж, я теж.

І так я перестав бути монстром