Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

А чому б і ні, сказала собі Дарина, підготувала невеличке портфоліо-презентацію і пішла на співбесіду до Оліної керівнички. Професійний апарат поки що не могла собі дозволити купити, а тут чудова можливість підзаробити на нього і набратись досвіду. Можливо колись зможе заробляти цим собі на життя.

Світлини її в плані естетики мали вигляд, ніби фотограф далекого минулого отримав можливість зафіксувати буденне життя і людей в ньому майбутнього. Без чітких ліній, з легкими, туманом розмитими, силуетами. Дарина навіть попрохала Олю з її хлопцем попозувати якось. На виході здивовані були всі. Непрофесійні моделі виглядали справжнім брутальним чикагським гангстером тридцятих і співачкою кабаре. Навіть попри те, що відповідного інвентаря в них не було. Головне це правильно виставлене світло, гра з тінями і навіть звичайні побутові речі можна подати в потрібному контексті.

Роботи Дарини сподобались Оліній керівничці. Вона погодилась взяти ту на випробувальний термін. Дівчину це влаштувало, оскільки сама наразі могла запропонувати свої послуги тільки на вихідних - тобто проведення самих фотосесій, бо обробляти можна і вдома.

Дарина швидким кроком скоротила відстань від автобусної зупинки до старої, давно ремонтованої будівлі, де орендувала свій офіс фотостудія. Вони ж частину свого фасаду, звісно, причепурили. Дівчина шарпнула на себе важкі вхідні двері і зайшла досередини. Кабінет, в якому залишила минулого разу свою робочу папку, був завалений різноманітним реквізитом. В цьому барвистому хаосі хтось кудись закинув її “інструмент”. От же ж вівця вона - від сьогодні зберігатиме все вдома.

– Привіт, сонце, - почула позад себе радісний голос. - Не сподівався тебе сьогодні тут зустріти.

Дарина дещо розгублено, але з привітною посмішкою, оглянулася.

– Привіт, Олексію, - кинула невимушене хлопцю, який зустрічався з Олею і теж тут працював. – І припини мене так називати. Підозрюю, Олі не до вподоби. Я говорила тобі вже, - продовжила ритися в папках і смішком старалась завуалювати серйозність своїх слів - тобто пом’якшити.

– Гадаю, Оля на це навіть уваги не звернула, - відмахнувся хлопець, спираючись об край стола та закладаючи руки на грудях. - В тебе замовлення чи … - помітив, як дівчина взялася перекладати поскладані елементи костюмів, що використовувались для тематичних зйомок у фотостудії, - ти зі своїм хлопцем таки переходите на новий рівень стосунків і зараз шукаєш ефектний костюмчик з цієї нагоди?

– Та ну тебе! - аж спинила свою хаотичну поведінку і осудливо, з долею образи, глянула на нього. - Знаєш же моє до цього ставлення. Для чого ці вульгарні кпини?

– Вибач. Ляпнув, не подумавши, - легка посмішка з майстерно захованою цікавістю вмить сповзла з обличчя хлопця, поступаючись місцем вибачливій серйозності.

Дарина не хотіла і старалась не поширювати тої інформації про себе, що стосувалась її романтичного рішення берегти себе для одного-єдиного, але так уже сталося, що вервечкою певних питань і підозр все виплило якось на посиденьках в піцерії в складі Дарина-Оля-Олексій.

– Так краще, - видихнула дівчина і знову вернулася до пошуків, але крапки над і вирішила розставити. - І не так довго я з Глібом зустрічаюсь, щоб про серйозні речі задумуватись.

– Завжди вважав стосунки, що тривають більше пів року мегасерйозними, - в голосі його майнула іронія. - На вас подивитись, то безтямно закохана парочка.

– Так і є, але почуття перевіряються часом. Кохання живе три роки. Не чув такого?

– Чув, певна річ. Тільки я чогось не зрозумів. Ти в це віриш? З таким успіхом ні кохання, ні того-єдиного ніколи не зустрінеш.

– О! Нарешті знайшла, - вигукнула Дарина. - Ну кому в голову прийшла геніальна думка запхати мою папку поміж журнали "Космополітен"? - промовила задумливо в простір.

Вона побіжно переглянула вміст і, переконавшись, що все на місці, поспішила до виходу. Друг стояв все ще в тій самій позі і таки чекав відповіді. Дівчина порівнялась з ним, зупинилась і з м’якою впевненою посмішкою зазирнула в очі кольору карамелі.

– Ні, Олексійку, не вірю. Я переконана, що якщо почуття справжнє, то з часом стає тільки сильнішим і глибшим. Кохання стає любов’ю, яка займає частину душі назавжди. Двоє стають цілим світом одне для одного - самодостатнім і кращим, аніж було до їхньої зустрічі.

Дарина поплескала хлопця по плечі, добавляючи ефектності своїм словам. Далі, не чекаючи якоїсь його реакції, пустилась швидким кроком до виходу.

– А ти мрійниця, Даринко, - догнав її скептицизм хлопця.

– Ще й яка, - гукнула йому, не обертаючись, - але іншою не буду і не хочу.

Вкотре довелось чекати потрібний трамвай з пересадкою на автобус. Той яйцеголовий багатій жив на іншому кінці міста і, мало того, що працювати доводилось безкоштовно, так ще й кататися як та пенсіонерка в розпал сезону закруток за дешевшими на вісімнадцять копійок огірками.

Дорогою задзвонив Гліб. Пропонував на завтра спонтанну поїздку в гори разом з друзями. Дарина аж застогнала розчаровано, але змушена була відмовитися, зважаючи на зрозумілі обставини, і просто запропонувала їхати без неї - нічого нагоду втрачати. Хлопець сумнівно поставився до такої ідеї, але після наполегливих переконань погодився. На тому і довелось розпрощатися, оскільки автобус якраз наближався до потрібної зупинки.