Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Дівчина вистрибнула в теплоту літнього вечора і роздивилась довкола. Взяла собі в поміч гугл-карту і таким надійним способом швидко натрапила на житловий комплекс височенних багатоповерхівок. Один із хмарочосів і потрібен був їй. Не без хвилювання Дарина заходила досередини просторого холу, який свідчив про бізнес-клас. Далі охорона, що після дзвінка-уточнення в названу нею квартиру (аж тут доперла, що не спитала імені того скнарого чоловічка в пана Ярослава) пропустила дівчину в напрямку ліфта з підказкою їхати на останній поверх.

Закралась підозра, що той самий ліфт персональний для мешканця, що може собі дозволити придбати пентхаус, мабуть, на весь тридцять перший поверх. В даному випадку ним був гомункул, зла на якого вже не вистачало.

Підозри про ліфт підтвердились, коли дівчина відразу з розсунутих дверей ступила на глянцеву мармурову поверхню підлоги. Дарина тихо ахнула від некрикливої, але розкішної просторої вітальні в модерновому стилі, що відкрилась зору. Прямі лінії, гладкі поверхні і чорно-сіро-білі кольори залишали по собі відчуття холоду і бездушності. Рятували ситуацію панорамні вікна на всю висоту стіни з неймовірним виглядом на місто.

Не встигла дівчина зробити і пари кроків, як їй назустріч вийшла жінка років сорока п'яти, з гладко причесаним волоссям і уніформою економки. Вона завчено, але начебто щиро привітно всміхнулась.

– Добрий день, пані. Хазяїн уже чекає вас, - звернулась до дівчини і далі, вказуючи напрямок простягнутою долонею, повела за собою. - Прошу, ходіть.

Коридор, яким вела жінка, починався біля скляних сходів на другий, очевидно, спальний поверх. Серед усього цього претензійного, глянцево-стерильного простору, прикрашеного картинами з абстрактними малюнками, Дарина почувалася абсолютно недоречною. Її джинсова сукня з короткою об’ємною спідницею у воланах, де чергувались джинсова тканина з шифоном в квіточку, вибивалась своєю невинною грайливістю із загального ансамблю і псувала своїми кольорами з розпашілими, до всього, щоками ідеальний вид довершеної неживої краси.

– Сюди, будь ласка, - вела далі своїм приємним голосом ввічлива жінка і вказала долонею на великі чорні двері, наявність яких видавала тільки хромована ручка - так вони були непомітно вмонтовані в стіну.

Економка пропустила дівчину досередини і вона опинилась в кабінеті стилю того ж, що і весь пентхаус: масивний робочий стіл в центрі, бібліотека на всю стіну ліворуч, яка миттєво вчепила увагу красивими рядами вирівняних корінців книг. З сусідньої кімнати долинав чоловічий голос.

– Проходьте і сідайте, - економка вказала на величезний сірий диван, що стояв біля протилежної від бібліотеки стіни.

Дарина кивнула і миттю послухалась. Голос із сусідньої кімнати доносився явно незадоволений і це не могло не хвилювати. До повного щастя, жінка, що своєю присутністю додавала неочікуване заспокоєння, одразу заховалась за вхідними дверима, щільно і тихо зачинивши їх за собою.

Не минуло і кількох хвилин напруженого очікування, як з дверей неподалік дивану до кабінету розмашистим кроком зайшов чоловік. Він був розвернутий до Дарини спиною і не помітив її присутності. Перша думка комічно-недоречно майнула в голові: “Я вибачаюсь, а де яйцеголовий гомункул?”

До свого столу прямував високий, підтянутий, широкоплечий незнайомець, вдягнений в білу сорочку, що обтягувала його явно треновані бугристі м’язи спини, і чорні штани. Рукава були закочені до ліктів і являли зору татуйовані до зап’ясть передпліччя. Не так вона собі уявляла жирненьких, опецькуватих скнарих чоловічків. Ой не так… Хах.

Чоловік важко плюхнувся на своє високе шкіряне офісне крісло за робочим столом і, сидячи до Дарини боком, втомлено відкинув голову назад. Його короткострижене, смоляного кольору волосся, було гарно, з дещо хаотично розкиданими пасмами, вкладено гелем.

“Гмм, а, здається, шеф пана Ярослава напротивагу її упередженим уявленням доволі привабливий, - побіжно відмітила Дарина і вирішила, що потрібно б уже окреслити свою тут присутність”.

– Добрий вечір. Я від пана Ярослава, - дівчина підвелася і, притискаючи свою папку до грудей, підійшла до столу. - Мене впустила ваша економка.

Чоловік випрямився в кріслі і повернувся до неї. На Дарину глянули холодні безкомпромісні очі кришталево-чистого блакитного кольору. Вона на мить заціпеніла і легені різко позбулись повітря. Мабуть, забере свої слова назад. Він не доволі привабливий. Дівчину своїм крижаним поглядом поглинав молодий чоловік, без перебільшення, мальовничої вроди.

Зненацька, чомусь, побачене вийняло з пам’яті давні асоціації. Один раз тільки зустрічала вона такої неймовірної краси блакитний відтінок очей.

– Так, я знаю. Сідай, - заговорив до неї рівним тоном глибокого баритону і вказав на крісло перед столом.

Дарина захлопнула відвислу щелепу і слухняно кивнула. На слова поки не спромоглася. Пильний непохитний погляд волошкових очей, що на фоні чорного волосся і короткої щетини виділявся особливим гіпнотичним ефектом.

Знайомо… Десь поряд заховався спогад, але наразі не проявив себе і своєї суті.

– Ярослав сказав тобі чому ти тут? - поцікавився байдужим тоном.

– Так, звісно. - прочистила горло і відповіла майже рівно.

– І ти згідна? - дивне питання.