Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Уже давно не забуваються, - махнула впевнено рукою. - Ми тепер з подругами організовуємо свій рух спротиву. В класі в нас є дві “зірки”, що полюбляють поглядати на решту зверхньо і всі чогось слухаються їх. А ми топимо за демократію.

– І як назвете “опозиційну партію”? Я на наступних виборах обов’язково за вас голосуватиму, - Макара розвеселила безпосередність і навіть захват дівчини. Така вона зараз мила виглядала. Хлопець не раз ставив собі питання, чому дружить з нею - з такою юною, наївною дев’ятикласницею, як він до цього прийшов, але відповіді однозначної не знаходив. 

Якимось дивним чином саме з нею він дозволяв собі бути собою, не прикидатися, не напружуватися, а просто розслабитись і насолоджуватись свободою. Можливо тому, що не вбачав у ній будь-якої для себе цікавості. Можливо. А може справа була в тому, що саме цій дівчинці вдавалося проявляти найкращі його якості і відкривати таким чином радість звичайного існування - радість просто жити.

– Ми ще остаточно не вирішили, - розповідала, стримуючи веселе збудження. - Але найімовірніше візьмемо перші букви наших імен.

– І як звати решту твоїх подруг?

– Ілона, Іра і Ліда.

– Тобто, - Макара починав душити сміх, - Ілона, Дарина, Іра, Ліда? Ну щоб голосні поміж приголосні.

– Так, ми так і думали. “Розбавити” приголосні в такому порядку буде, мабуть, найкраще, - щиро не розуміла надмірної веселості Макара і продовжувала захоплено розповідати.

– Не можу з тобою не погодитись, - підтакнув, стискаючи губи від сміху. - Тож, ІДІЛ?

– Ага, оптимальний варіант? Не вважаєш?

– О, так! - сміявся вже відкрито. - А можна якось стати членом вашої партії? Дуже хочу вступити в ІДІЛ. 

– Чого ти регочеш? Нормальна назва, - насупилась на нього.

– Ну добре-добре, - заспокоївся трохи. - А членів партії як зватимете? Пропоную хусіти або моджахеди. В самий раз буде, кажу тобі.

– Що ти мелеш? - закотила очі, дратуючись на його незрозумілу веселість. - Це ж терористи наче.

– А ти якось на дозвіллі загугли Ісламська держава і все зрозумієш, - підморгнув їй грайливо.

– Піду я вже, мабуть, гуглити, щоб ти припинив потішатися, - пропалювала його поглядом, - бо ти мене бісиш. Так і хочеться підрихтувати тобі табло.

- Все-все, припиняю, - примирливо підняв долоні Макар, бачачи, що дівчина і справді хоче піти. - А ти кудись поспішаєш?

– Поспішаю забрати свою дурненьку персону від твоїх насмішливих кпинів, - показала йому злостиво язика.

– Ну чого ти? - скривився до неї дородушно-жалісно. - Я просто пожартував. Не треба мене проклинати чи рихтувати табло.

Вона, дивлячись на його мило скривлену мордочку, не втрималась і собі засміялась.

– То як - дуже поспішаєш? Мені самому скучно і хотів тобі запропонувати якийсь фільм разом глянути.

– Взагалі-то, я обіцяла сестрі не затримуватись, - скривилась досадно Дарина, бо його пропозиція видавалась такою спокусливою. - Ну, але гаразд. Ще якихось пів години можу дозволити собі пробайдикувати тут.

– Тоді гайда у вітальню щось вибирати, - кивнув натхненно хлопець в потрібному напрямку.

Вони досить швидко зійшлись в бажаннях на комедійному бойовику, але майже з самого початку його перегляду постійно переривались розмовами і нитку сюжету випустили - реальне спілкування виявилось цікавішим.

– То в тебе тепер, я так розумію, хлопець є? - спитав Макар, відвертаючи увагу від фільму.

– Є, - не вдавалась в детальніше роз’яснення.

– І хто він?

– Однокласник.

– Сподіваюсь, добре до тебе ставиться, бо як ні, ти тільки скажи - я поговорю з ним “люб’язно”.

– Ти? Щось я собі це погано уявляю, - скинула на нього скептично брови.

– Твоя оця недовіра трохи образлива.

– Так тобі  і треба, - розплилась в задоволеній посмішці. - Але спішу тебе заспокоїти - Гордій дуже добре ставиться до мене.

– І цілує тільки в щічку?

– А це вже не твоя справа.

– Ану-ану, з цього моменту детальніше, - розвернувся на дивані корпусом до неї і вп’явся зацікавленим поглядом. - Що там між вами за проблема, що ти так кинулася, як молоде лоша.

– Можливо, в нас все так прекрасно, що я не хочу розповідати, щоб не відлякати щастя, - задивилась виклично, теж розвертаючись до нього.

– А це так?

– Знаєш що, відчепись. Чого це я маю ділитися з тобою найпотаємнішим? От ти б став розказувати мені свої переживання?

– Спитай і дізнаєшся, - знизав плечима, провокуючи її.

– Ну гаразд, сам напросився, - склала руки на грудях. - Ти кохаєш Камілу?

– Звісно, чому б я тоді зустрічався з нею, - відповів просто.

– А ти можеш сказати, що щасливий з нею?

– Чому ти це запитуєш? Якщо ми разом і я кохаю її, то логічно ж що щасливий.