Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Пропоную перевірити, що буде, якщо ти знову почнеш дихати? - прошепотів, всміхаючись.

Дарині передався його настрій. Вона мимоволі видихнула, а він, схилившись трошки вперед і вбік, торкнувся щокою її щоки. Його тепле дихання ковзнуло чутливою шкірою шиї. Дівчина різко вдихнула.

І це було помилкою…

Нюхові рецептори обволік приємний, легкий аромат мила, м’яти і з нижньою ноткою дерева. Свідомість сп’яніло хитнулась. Дарина від раптової гіперчутливості, що поколювала кожною клітинкою шкіри, солодко заплющила очі.

Зненацька магічну чарівність моменту, мов тонку кришталеву кулю, розбив звук вхідного дзвінка. Макар шумно і різко видихнув. Чи може розчаровано? Він відсторонився від Дарини і якось винувато-жалісно всміхнувся їй в очі. Вона безпорадно глянула в ще хвилююче темну блакить, але його стійка сила додала впевненості. За тим хлопець відсунувся і потягнувся до телефона, що лежав на журнальному столику неподалік.

Дзвонив батько. Його цікавило, чи не приходив Данило. Ігор Миколайович був чоловіком жорстким і стриманим, але зараз Макар не впізнавав занадто емоційного чоловіка на тому кінці зв’язку. Немало хлопець здивувався агресії батька на задумливі відповіді сина, який не міг точно пригадати коли брат пішов з квартири. Дарина збоку, відчувши напругу розмови, тихо підказала Макарові, що Данило пішов десь півтори години тому. Почувши це, батько полегшено зітхнув і вже спокійніше додав, що скоро буде вдома. 

– Тато, видно, дуже любить вас, якщо так хвилюється, - сказала Макарові, як тільки той закінчив розмову.

– Батько доволі жорсткий і безкомпромісний чоловік, але так, можна сказати, що він по-своєму хороший тато. Він намагається виховати з нас справжніх чоловіків. Таких як сам - холоднокровних і безпринципних, часом. Я не дуже ведусь, - хмикнув нервово, - а от Данило його боготворить і намагається у всьому наслідувати. Тут я навіть радий, що молодший син. 

– Тобто? - здивувалась дівчина. - У вас в сім’ї порядки вісімнадцятого століття і все колись успадкує старший син?

Макар розсміявся на щире здивування дівчини.

– Ні, звісно, - відповів. - Як я вже казав, батько однаково нас виховує і, гадаю, з часом вирішить кому можна довірити свою “імперію” чи в якому співвідношенні поділити. Але так вже історично склалося, що більшого завжди вимагають саме від старших дітей і на них покладають великі сподівання.

– Відголоски вісімнадцятого століття, - впевнено-комічно кивнула Дарина.

– Щось в цьому є.

– А можна поцікавитись, що у вашого батька за “імперія” така?

– Та нічого особливого, - відмахнувся, як від інформації, що не вартує уваги. - Бізнес в кількох сферах. 

– А тобі це все не надто цікаво, як я подивлюсь? - скинула запитально, навіть здивовано брову.

Макар важко зітхнув і за хвилину мовчазних роздумів відповів.

– Ти права - не надто. Не те, щоб байдуже, але негативних моментів забагато. Не знаю, чи готовий брати на себе шалену відповідальність і жити в постійній небезпеці та ризику.

– Ого! - стримала вигук Дарина. - Ти про які такі небезпеки зараз говорив?

– Всякі. Вести бізнес, тим паче великий, в нашій країні завжди ризиковано і небезпечно. Ну але годі, - стрепенувся Макар веселіше, бажаючи швидше покінчити з цією темою, - щось ми не туди пішли. Давай повернемося до тебе і твоїх страхів.

– Ой, ні-ні, давай не будем, - протараторила жалісно і захитала негативно головою, ховаючи погляд. - Мені вже, взагалі-то, пора. Сестра розпитувати почне, чого я так забарилась. Не дуже хочеться черговий раз брехати.

Дарина, не чекаючи реакції хлопця, швидко встала і пішла на кухню за своїми зошитом з підручником. Свідомість поки відмовлялася переварювати занадто суперечливий, занадто дивний і незрозумілий інцидент. Забагато для неї на раз шокуючих переживань. Потрібно просіяти думки крізь сито часу.

– То ти про мене брешеш? Навіщо? - перестрів її на виході з кухні Макар.

– А як ти собі уявляєш моя сестра відреагує на інформацію, що я ходжу до якогось незрозумілого старшокласника? - глянула на нього досадно.

– В тебе там, бачу, все строго, - його ця ситуація тільки потішала. - Твою сестру, часом, не Адольф звати?

– Та йди ти, - дратувалась і обійшла його, прямуючи в коридор.

– Пташко, ну припини, чого ти? - слідував за нею він і його сміх. - Нема нічого поганого в тому, що я допомагаю тобі з фізикою. Гадаю, твоя сестра зрозуміє, якщо ти скажеш правду.

Дарина спинилась, схопившись за дверну ручку в коридорі, і глянула на нього, задумливо покусуючи нижню губу.

– Можливо твоя правда, але перевіряти поки не хочу.

– Ми ж просто друзі. Якщо і захоче попереживати, то ти піди ва-банк і розкажи про Гордія. От де треба тривожитись.

– Піду вже я, а то твоя занадто задоволена пика знов мене бісить, - злостиво примружилась на нього і відвернулась, щоб відчинити двері.

– Пташко? - наздогнав її тихий, але впевнений голос.

– Ну чого тобі ще? - розвернулась і мало не врізалась в хлопця.