Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

А от сама Каміла, скидалось на те, за його гаманцем внутрішньої сутності свого хлопця не бачила. Чи то не хотіла, чи то відволіклась на розглядання душевного наповнення брата Мілани - мажористого третьокурсника юридичного факультету. Так, доходили до них деякі чутки, про які воліли мовчати. Якщо це виявиться правдою, то рано чи пізно Макар дізнається - для чого даремно його тривожити.

– Пацани, справді, давайте якось іншим разом. Я Камілі раніше пообіцяв, - пояснив Макар почергово дивлячись на друзів, але раптом його погляд виловив серед юрби учнів русяву голівку з двома товстими косами, перекинутими за спину. Вона йшла коридором разом з якоюсь дівчиною і задумливо, навіть спохмурніло слухала сповнену жестикуляції розповідь тої. Дівчата зупинилися, продовжуючи свою розмову.

Це в коридорі хтось світло ввімкнув? Зненацька кольори довкола стали яскравішими.

– Яворський, розкажи і нам той анекдот? - почувся поряд веселий сміх Кості.

– Який ще анекдот? - витріщився на нього хлопець, роздумуючи, що такого міг пропустити і про що взагалі мова.

– Який ти згадав і усміхаєшся як причмелений, - зареготав Артем.

– Та ну вас, придурки, - насупився на них Макар. - Я зараз повернусь. Треба дещо віддати, - сказав, звертаючись до всіх, але у простір, і відштовхнувся від підвіконня. Хлопці зацікавились поведінкою друга. Каміла ж підвела голову, глянула куди попрямував її хлопець і преспокійно вернулась увагою до телефона.

– Класно ти поставила на місце тих двох курок, - провадила сповнена захвату Ліда. - Мені ця вся затія з втечею з контрольної теж не подобалась. Потім тільки проблеми зі злющим Сенишином, а писати однаково доведеться. Ми вже це минулого року проходили і це було жесть.

В 9-А класі недавно якраз закінчився урок історії. Перед самим заняттям, до якого з острахом ставились всі через надмірну строгість вчителя, дві “зірки”, що завважали однокласників своїми підлеглими, заявили, що сьогодні всі втікають з контрольної. Зрозуміло ж, як білий день, що вони обидві напередодні вибрали на дискотеці чи вечірці потусити, а не готуватися до предмету. Ну а для чого напружуватись, якщо завтра можна просто підбити весь клас ганебно втекти. Дівчата знали, що особисто в них проблем не виникне, а якщо хтось з вчителів надумає рипатись, то батьки це швиденько вирішать купівлею чогось нагло потрібного школі. 

Втім більшість учнів такого “забезпечення” не мали, але проти “сильніших” класу цього йти не наважувалися. І тут навіть справа не в боязні суперечити групці мажорчиків (а до дівчат завжди доєднювались парочка таких ж, як і вони, хлопців). Нікому не хотілося бути тою самою “гнидою”, занудою, зрадником, що обламує кайф і радість решті. В такому випадку завжди спрацьовує девіз - якщо всі, то всі.

Та цього разу затія не вигоріла. Дарині, якій було що втрачати, не всміхалася перспектива безглуздих проблем. На її заявочку провести таємне опитування, щоб виявити справжній стан справ, дівиці аж роти пороззявляли. Та й не тільки вони. Після несміливої підтримки ще кількох однокласників, 9-А нашвидкоруч провів опитування на листочках і виявилося, хто б міг подумати, що втікати хотіло всього шість учнів з двадцяти восьми. Тож, батькам дівиць таки доведеться задобрювати керівництво школи, щоб якось поправити ганебні результати їхнього навчання.

– Ну ось для цього нам і потрібна була “опозиція” і демократія - щоб можна було сказати ні, якщо потрібно, а то якась монархія, чи анархія групки самовисуванців, - насупилась Дарина і додала веселіше. - Жаль, що наш правник не чув мене зараз. Гадаю, він би зацінив, що його уроки не пройшли даром.

– Тобі ще й слухати його вдається? - нервово засміялась Ліда. - Орестович такий симпотний, що я два слова до купи зв’язати не можу, коли він щось мене запитує, - поділилась своїми переживаннями однокласниця-подруга.

– Ну так, тут не заперечиш, але, якщо ти забула, то я тобі нагадаю, що в мене хлопець є. 

– Ах, так, Гордій. Ну і, ну і, які новини з фронту любовного? Я тепер стала часто його ловити на довгих закоханих поглядах в твій бік. Але ми з дівчатами так і не впетраємо, чому ви досі не поцілувалися, - емоції подруги ще вирували.

– В нас все класно, а поцілунки… Не знаю, мені хочеться романтики. Все ж таки перший раз має бути пам’ятним і особливим. Я, мабуть, відтягую процес до найідеальнішого часу.

– Дивись, а то й до пенсії так можна тягнути, - добродушно хмикнула Ліда і різко стрепенулась, сіпаючи подругу за плече. - Слухай, в школі скоро новорічна дискотека буде. Чим тобі не романтика? Треба б щось придумати.

Дарина замислилась. А ідейка нічого так - вартує розгляду. Вона вже хотіла озвучити свої думки, як помітила неподалік Макара. Він йшов до неї. Звідки вона це знала? Все просто. Хлопець дивився і всміхався їй.

Несподіваною реакцією серце пропустило удар. Вона ж не вперше бачить його в шкільних коридорах і не тільки, то звідки взялося дивне, глибоко-бентежне тепло, що заповнило середину на його вигляд? Аж думки в голові п’яно розбрелися.

Дарина трохи ніяково всміхнулась на його наближення. І чого це він раптом захотів від неї в такий час і тут у школі?

– Привіт, - в очах його блукало тепле світло. - Вже пару днів хочу віддати тобі ручку.

Дарина побачила, як Макар дістав з кишені свого бомбера ручку бузкового кольору з ковпачком у вигляді великого діаманта. Зразу простягнув річ їй.