Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Щоб до дев’ятої була вдома, - наздогнали її слова сестри.

– Та знаю я, - гукнула похмуре у відповідь.

Десь аж за годину приємного спілкування з Гордієм вдалось вгамувати досаду від розмови і дурних вказівок Марини. Молоді люди вирішили посидіти в піцерії неподалік дому. На вулиці розійшовся сніг і прогулянка виглядала не найкращим варіантом проведення часу. Цього разу Дарина під куртку вдягла найновішу кофту - одного разу вистачило, щоб зробити висновок зі своєї помилки.

Невідомо чому, але сьогодні, як ніколи, спілкування йшло легко і невимушено. Чи то вже на самому початку букет посприяв, чи недавнє протистояння з Мариною додало ентузіазму до настрою (ентузіазму напротивагу всьому гарно провести час) - невідомо. Мабуть, все й одразу, бо дівчина була  налаштована і готова до переходу на новий рівень стосунків з Гордієм. Принаймні, так здавалося.

Нестерпно хотілося знову відчути те, що пізнала дещо раніше. Ті солодкі млість і мурахи слабкості від взаємодії з хлопцем не прирівняти ні до чого коли-небудь пережитого. Вона уже із завмиранням серця чекала зустрічі з Гордієм. Чекала моменту, коли він схилиться до неї бездиханної, торкнеться щокою її щоки, проведе обережним дотиком губ вздовж. Фантомне відчуття його дихання в себе на шиї доводило до п’янкого тремтіння. А потім Макар ніжно торкнеться рукою підборіддя і… 

Стоп! Що?! 

Мати рідна, звідки тут взявся Макар?! 

Дарина поспіхом струснула з себе ману солодких переживань, що ланцюжком спогадів привели не туди. Не до того. Вона всіма правдами і неправдами намагалась забути найсолодший свій досвід, точніше розірвати причинно-наслідковий зв’язок, що привів до нього. Здавалося, що все виходить. 

Навіть сьогодні, коли Макар несподівано приєднався до неї дорогою додому, після мимовільної реакції хвилюючої слабкості на його близькість, швидко вдалось взяти себе в руки і заспокоїтись. Хлопець поводився як звичайно. Їхня дружба вернулась до звичайного формату і це втішало, додавало впевненості. 

Та, чи то запалена гра уяви, чи галюцинації спіткали, але його увага, здавалось, довше звичайного затримувалась тепер на ній. Чиста блакить погляду сповнилась м’яким теплом і мимоволі проникала всередину. Це бентежило і раз у раз заставляло мліти душею. Макар такий друг, про якого можна тільки мріяти. Ніколи і ні з ким не почувалась вона так легко, весело і безпечно. Найменше чого хотілося, так це втрачати цю цінність через дурну необдуманість і мимолітний спалах невідомих відчуттів. Мабуть, здуру і яке швидко минеться. Тож, потрібно припиняти це та перебивати іншими відчуттями і переживаннями. Для таких от цілей найкраще підходить її хлопець.

Коли година вже доганяла дев’яту, Гордій стояв з Дариною біля її під’їзду. Вона ніяково переступала з ноги на ногу в хвилюючому очікуванні. Хлопець трохи несміливо взяв її за руку і притягнув до себе. 

– Ой, якось зовсім забув тобі сказати, що наступного тижня не зможемо бачитись - лечу з мамою і сестрою на відпочинок, - закинув голову назад, видихаючи хмарку теплого повітря.

– Оце так ви - в грудні? - засміялась дівчина. - І куди ж?

– В Єгипет, - взявся пояснювати Гордій. - Моя мама працює бухгалтером в готелі і його власниця почергово бере з собою на відпочинок співробітників. Добра пані, не вважаєш? - хмикнув Гордій.

– Ага, - відповіла в тон йому. - Спитай при нагоді, чи не бере на роботу неповнолітніх?

– Ставай в чергу. Будеш після мене.

– То може пропустиш дівчину поперед себе? - спитала грайливо.

– Можемо домовитись. Я погоджусь на взаємовигідний обмін.

– І що ж ти попросиш за місце в цій “черзі”? - стишила голос від хвилювання.

Гордій мовчав, пильно задивившись на неї, яка ховала свій зніяковілий погляд.

– Можна тебе поцілувати? - спитав тихо і прямо. Голос його теж віддавав тремтливим хвилюванням. Після частих обламаних моментів зі спробою поцілувати дівчину, він цього разу пішов пробоєм.

В душі Дарини кольнуло розчарування. Навіщо він запитував? Видно ж, що вона зовсім навіть не проти поцілунку. Особлива романтична мить втрачена. Тепер все матиме вигляд сухої домовленості. Дарина швидко взяла себе в руки і свою досаду заштовхала куди подалі.

– Напевно, - для збереження хоч якоїсь долі романтики додала трохи кокетства у відповідь. 

Вона підвела обережно погляд і вже передчувала, як зараз потоне - миттю забудеться в чистій блакиті, але темний від вуличного освітлення бурштин кольнув другим дратівливим розчаруванням.

Гордій схилився, на півдорозі невпевнено зупинився, зазираючи їй в розгублені очі. Вона, завмираючи серцем, чекала, що от-от аромат м’яти з ноткою дерева сп’янить її, але в ніс вдарив різкуватий пряний. Щось не те… Не так все відбувається. Свідомість запанікувала.

Дівчина несвідомо повернула голову і губи хлопця лишили вологий відбиток на щоці.

– Ні-ні, зачекай, - Дарина одразу взялася за виправдання, щоб згладити незручність моменту. - Я просто… Хочеться більшої романтики для першого поцілунку. Не знаю. Чогось особливого.

– Оу, ти ще ніколи не цілувалась ні з ким? - здивувався Гордій, а чого, власне, якщо в такому ж становищі. - Тоді зрозуміло, але все ж це тільки поцілунок. Всього-на-всього. Надто велике значення ти цьому відводиш.