Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Все виходило краще, аніж вона собі уявляла. Макар просто обожнював її і виконував кожну примху. Мало того, його сліпа закоханість і довіра теж відкривали нові горизонти. Дівчина вважала, що потрібно максимально використовувати можливості, які тобі підкидає доля і жити на повну. Юний вік грався з Камілою так само, як вона гралася з Макаром. Не розуміла вона, що всякому терпінню є межа (яка вже навіть почала виднітися), не розуміла, що доброту хлопця хибно ідентифікувала як слабкість, не розуміла, що найгірші і, часом, фатальні помилки починаються з безпідставної, необґрунтованої самонадіяності.

– Ну Макар, не супся так, - в хід пішли чари фальшивої доброзичливості. - Ти ж знаєш, що дратівливість не прикрашає нікого, а тобі і поготів потрібно старатися. Моя відповідальність, як твоєї дівчини, говорити правду навіть якщо вона малоприємна. Красивим людям багато сходить з рук, а таким, як ти, потрібно користуватися іншими своїми перевагами. Почни хоча б з привітності і догоджання. Люди оцінять твої старання і відсутність фізичної привабливості уже не так буде кидатись в очі.

Зненацька в голові самовільно виринули слова: “В тебе неймовірно красиві очі…” Всього від трьох людей за своє ще таке коротке життя він чув такі слова. Першою очікувано була мама (цього він до уваги не брав, ну бо чого ще можна чекати від найріднішої людини), другою була вчителька образотворчого мистецтва - творча особистість, яка поза роботою картини писала і часто задумливо спиняла на Макарові увагу, ну і третьою - Пташка - мила, ніжна, весела дівчинка, яка однією своєю присутністю розмальовувала світ яскравими барвами.

Чому ж Каміла, думка якої була для нього чи не найважливішою, ніколи нічого подібного не говорила? Вона своїми “доброзичливо”-поблажливими словами давала відчути себе мало не Квазімодо. Він і змирився з фактом, що далеко не Аполлон, але і почуватись страшком відчуття не з найкращих.

– Що ж, може до Києва бродячий цирк приїде і мене візьмуть розважати публіку, - відповів слабо замаскованим сарказмом, але якраз Камілі хтось написав і вона стрепенулась відписувати. Сказані Макаром слова пропустила мимо вух: або не зрозуміла суті сказаного, або просто проігнорувала - він сам заспокоїться і забуде зрештою.

Заїхали вони доволі швидко, весь час майже не розмовляли. Каміла всю увагу зосередила на переписці, мабуть, з подругою-іменинницею. Макар скоса поглядав і заздрив. Заздрив Мілані, яка могла отак розвеселити його дівчину і чого ніколи не вдавалося йому.  

Зупинивши авто біля дому Каміли, хлопець не стримався і поцікавився:

– Про що ви там з Міланою так емоційно переписуєтесь?

– З якою Міланою? - перепитала неуважно, всміхаючись до свого телефона - точніше співрозмовнику по переписці.

– А з ким ти зараз спілкуєшся?

– Я? - глипнула на нього розгубленно і зрозуміла, що допустила помилку - треба було підтакнути на його впевненість про Мілану. - А, та це інша подруга. Ми свято обговорюємо. Весело було.

– Можна і мені глянути, про що ви там таке цікаве переписуєтесь чи краще просто розкажи? - Макар і собі всміхнувся на радісне обличчя коханої.

– Ой, це особисте, - занервувала Каміла і поспіхом вимкнула телефон. За Макаром такого помічено не було, але раптом він вихопить телефон з рук і прочитає… Йому навіть контакт не треба бачити, не говорячи вже про переписку. Дівчина швидко стрепенулась відволікти увагу хлопця і зробила те, чого робити не любила. Втім достатня доза випитого алкоголю притуплювала відчуття і додавала байдужості.

Каміла потягнулась до Макара і вп’ялася йому в губи. Проміле в крові робили свою справу, бо так вона не поводилась ніколи. Макар підхопив її порив і поцілунок можна було б назвати пристрасним, але в голові дратівливо ворушилось - агресивний. Від Каміли пахло алкоголем і якимось занадто різким, як для жіночих парфумів, ароматом.

Втім дівчина захопилась процесом і навіть, розірвавши поцілунок, почала обціловувати обличчя хлопця, далі шию. Макар не міг позбутися відчуття ненормальності того що відбувалося. Він розплющив очі і глянув крізь вітрове скло автівки. Каміла несамовито обсипала його поцілунками, а він відчував, що не заслуговує такої її ласки. Вона наче не його цілувала. Неприродня така її поведінка і це неприємно бентежило та не давало розслабитись.

В очі кинулась найяскравіша серед зірок - Полярна. Увага зразу виловила Малу Ведмедицю. Ланцюжок думок вмить привів його на балкон, де зараз іскристі очі намагаються вирізнити чергове сузір’я.

– Марк, ммм… так приємно пахнеш… - пробурмотіла Каміла, захопившись процесом. 

– Який ще Марк? - спам’ятався Макар, обережно відсторонив від себе Камілу та зазирнув у п’яні очі.

Вона панічно забігала очима, але швидко взяла себе в руки.

– Про що ти? Я твоє ім’я назвала, - потім нервово засміялась. - Я трохи п’яненька сьогодні, от язик і заплітається.

– А брата Мілани, часом, не Марк звати? - хмуро перепитав Макар.

– Здається, - очі злякано бігали. - Макарчику, ну чого ти оце прискіпуєшся? - задивилась жалісно і вперше на його пам’яті звернулась так пестливо. - Можливо я й сплутала щось. Імена схожі. П’яна, кажу ж тобі. 

Макар важко видихнув, випрямився на своєму сидінні і вхопився обома руками за кермо. На Камілу не дивився.