Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Ну зачекай, спокійно, - знову терпляче промовив Макар і простягнутою рукою вказав у потрібному напрямку. - Бачиш он скупчення яскравих зірок? Вони разом нагадують абстрактного мужика з луком. Це і є Оріон.

Дарина придивилася уважніше і за тою кумедною асоціацією Макара почала вирізняти потрібне сузір’я. Досі, на самоті, процес пошуку виглядав простою забавою, але тепер, з ним, дістав долю магічного, дитячого захвату. 

– Аа, клас, точно - навіть застрибала на місці, сплескуючи в долоні. - Нарешті побачила. Давай ще щось знайдемо.

Макар глянув на сповнені радістю очі, що задивились на нього і звичне тепло зігріло середину. По це він сюди і спішив.

– Тепер подивись трохи вище. Бачиш недолуге корито з двома антенами? - він обвів названий силует із зірок. Дарина після того, як заспокоїла сміх на його чергові асоціації, уважніше придивилась. 

– Ага, є щось таке.

– Близнюки. Трохи нижче глянь. Там три зірки: одна дуже яскрава, друга менша, а третя зовсім маленька.

– Ааа, бачу-бучу, - дещо відсторонено промовила Дарина, уважно вдивляючись в зоряне небо.

– То Малий Пес.

Дарина пирснула сміхом.

– Я не можу просто. Ну хто оце придумував назви. Мало того, що принцип поєднання зірок незрозумілий, так назви наче: об що зашпортались, так і назвали.

– Десь так приблизно і відбувалось, - заразився її настроєм Макар. - Сиділи собі без діла стародавні астрологи, чекаючи на винайдення телескопа, і від нічого робити тицяли пальцями в небо навмання. А потім гайда легенди вигадувати і називати.

– Які ще легенди? - очі дівчини заіскрились непідробною цікавістю в погляді на хлопця.

– Ну от, Велика Ведмедиця за легендою це німфа Каллісто. Зевс забрав її до себе на небо, щоб вберегти від переслідувань Гери. А Мала Ведмедиця це собака Каллісто.

– Скільки ж жінок було в того Зевса? - хмикнула Дарина.

– Ага, велелюбний чувак, - погодився Макар.

Дарина хотіла попитати, які ще легенди він знає, але помітила внизу маленьких, мов жучків, людей. Видно було троє дорослих і п’ятеро діток. Очевидно вертались додому з вечірньої прогулянки. Всі мами тягли за собою санки.

– Як же я заздрю їм?

– Кому? Стародавнім астрономам? - Макар не одразу зрозумів про що вона.

– Та ні, їм не надто, - засміялась дівчина. - Я зараз он про кого говорила, - кивнула вниз - в бік маленької зграйки, що зупинилась біля будинку - мешканці прощалися з рештою до завтра. 

– Давай більше інформації, бо щось я не бачу причин до заздрості. Тільки не кажи, що про дітей уже мрієш? - глянув на неї комічно-приголомшеними очима.

– Після пари днів життя поряд з немовлям мимоволі стаєш чайлдфрі. На деякий період так точно, - знервовано хмикнула дівчина.

– Гадаю, мама такому твоєму настрою в майже шістнадцять зрадіє, - добродушно піддразнив її. - Ну гаразд, ми щось відволіклись. То в чому полягає заздрість?

– В дитинстві ми дуже часто катались на санках. Змерзлі, мокрі, втомлені вертались потім додому, але такої радості, як в ті моменти, не відчувала ніколи. Так от, - глянула на нього очима з тужливою посмішкою.

– Ага, було діло, - підтримав тим же тоном.

– Хочеш сказати, що знаєш як це теліпати, висолопивши язика, хвилин десять на гору ті санки, щоб потім за три хвилини з’їхати і так по колу? - здивувалась.

– Я, по-твоєму, одразу дорослим родився? - заломив брову виклично. - Ну а що зараз заважає прокататися? Тільки не кажи, що людей соромишся?

– Почнемо з того, що і санок в мене нема.

– Звучить як відмовка.

– Ну а що ти пропунуєш, мудрагелю? - розвернулась до нього. - Щоб я що, на голому заді каталась? Хоча стій… - згадався один момент.

Макар засміявся на цю дитячу безпосередність. Чекав на продовження фрази.

– Можна ж на клейонці, - озвучила трохи дивну для Макара думку. - П’ятій точці непереливки буде, але і кайфу побільше.

– Ти серйозно зараз? - зрозумів, що вона не жартує.

– Цілком, - очі її іскрились захватом. - Ми дітьми, бувало, так робили. Весело було неймовірно. Ти зі мною?

Макар навіть не відразу збагнув її питання.

– Ти звеш мене з собою кататися на клейонці? - лукаво-смішливо вигнув брови. Дарина, закусивши від веселого захвату нижню губу, інтенсивно закивала головою. – Звучить як те, від чого неможливо відмовитись, - не стримав дурнуватої усмішки.

– Я тоді за клейонкою і через п’ять хвилин зустрінемось внизу чи біля ліфта - як вийде, - голос попискував від емоцій.

– Може в тебе їх знайдеться дві? Не впевнений, що в мене є, - гукнув її вслід, яка вже встигла двері балкону відчинити. 

– Добре. Подивлюсь, що можна зробити, - кивнула і шмигнула в коридор.

Дарина забігла в квартиру і подумки подякувала, що година зараз не дуже пізня і Марини з сім’єю ще не було вдома - поїхали недавно в гості до батьків Назара. Дівчина швидко порилась в шухлядах і шафках на кухні, шукаючи якусь стару клейонку. До великої радості знайшла майже одразу. Спочатку думала взяти річ на свій страх і ризик, але потім все ж подзвонила сестрі і розповіла про бажання піти з друзями - згадати дитинство. Марина особливо не слухала і швидко дала згоду на розрізання старої клейонки навпіл.