Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Дарина забігла в шкільний коридор. З другого поверху, з актового залу, доносилось гупання клубної музики. Самотність зараз додавала долю дискомфорту, але вона без роздумів пішла на гору. Все ж треба було домовитись з дівчатами, щоб зайшли по неї, а не плекати сподівань на Гордія.
В актовому залі роззирнулась в пошуку знайомих облич. Дискотека набирала обертів і вже було доволі людно. Зал ентузіасти атмосферно прикрасили до свята. Багато з присутніх понадівали на голови новорічні ковпаки, чи обручі з оленячими рогами чи мішуру на шию. Щось Дарина не подумала про такий момент. Хоч би свій червоний новорічний светр була нап’яла. Втім пізно чухати потилицю.
Танцюючих неподалік подруг помітила одразу. Дарина скинула на, організовану неподалік на парті, купу з верхнього одягу свою куртку і пішла до них. Дівчата попитала за Гордія і Ліда поділилась з нею мішурою, оскільки прихопила з дому три штуки.
Пісня змінювала пісню. Дівчата веселились. Дарина періодично поглядала в сторону дверей - чекала Гордія.
Гордія? Чи тільки його одного?
В один із моментів вона помітила того, кого хотіла побачити - насправді хотіла. Вона не дозволяла собі це усвідомлення, ігнорувала, не пускала близько, але існуванню цього бажання це жодним чином не заважало. На звичне вже стискання серця уваги й не звернула.
Макар прийшов з друзями і, звісно що, попід ручку з коханою. Він помітив свою сусідку і м’яко, привітно, але якось невесело всміхнувся їй. Дарина натянула таку ж у відповідь і зразу відвела погляд. Одному Богу відомо, яких зусиль довелось докласти до тої посмішки - так зашаленіло серце на його лагідну увагу. Що ж той Гордій так затримується?
– Макар? - Каміла сіпнула свого хлопця, який дивився кудись задумливо.
– Що, сонечко? - розгублено глянув на неї і схилився ближче, щоб за шумом музики почути її слова.
– Я вийду, - сказала, насупившись. - Мілана написала, що хоче поговорити.
– Зараз? Що за термінова в неї до тебе розмова? - округлив очі здивовано. - Куди вона тебе кличе? Хай сюди прийде.
– Ой, та не занудствуй, - закотила очі роздратовано. - Заспокійся. Я тільки в коридор вийду. Тут надто гучно.
– Ну добре, - повів плечем, бо додатково злити Камілу не хотів. Останнім часом вона сильніше звичайного супилась і дратувалась на всякі дрібниці. - Іди.
Неприємний осад від цієї взаємодії швидко забувся, варто було вернутись увагою до усміхненого створіння, що веселилось неподалік з подругами. Її лагідна, трохи зніяковіла усмішка діяла мов протиотрута на негатив, що траплявся часом. Вона одним своїм існуванням нівелювала, розчиняла в його душі накопичені прикрі переживання.
– Яворський, а ти даремно часу не гаєш, - голосно промовив і зареготав поряд Костя.
Макар неохоче відірвав погляд від милої дівчинки і удостоїв задоволених собою друзів хмурим поглядом.
– Чого ти… - глянув на Артема поряд, - ви шкіритеся?
– Каміла вийшла, а ти зразу інших дівок очима поїдаєш.
– Ви десь дорогою сюди понакурювались? - захитав головою на безглузді дурниці.
– Охолонь. Просто собі гонимо, - дав задню Костя, примирливо піднімаючи долоні. Хлопці були знайомі з ним вже достатньо часу, щоб зрозуміти, що внутрішнє наповнення друга абсолютно не відповідало зовнішньому. В рідкісні моменти роздратування він не те, щоб лякав, але на поверхню пороступала прихована внутрішня сила. Це й заставляло поважати його і навіть притягувало.
А хлопці в чомусь мають рацію. Чого це він зацікавлено розглядає Пташку, якщо поряд нього така фантастична дівчина? Треба б вернути романтику в їх охололі почуття. Може Каміла невдоволена постійно, бо стосунки перетворились на буденність і рутину? Треба, значить, оживити.
– Слухайте, - жваво і перекрикуючи музику звернувся до хлопців. - Коли повернеться Каміла, скажіть їй хай іде до нашого класу.
Парубки здивовано переглянулись і запитально витріщилися на нього.
– Та він ж зачинений? - крикнув Костя, не розуміючи нічого.
– Просто скажіть, - не вдавася в подальші пояснення, розвернувся і пішов до виходу.
Хлопці знов обмінялись зацікавленими поглядами і в голові Артема зародилась одна “геніальна” ідейка.
– Не маєш бажання трохи повеселитись? - схилився і проговорив другові на вухо.
– Дурне питання, - хмикнув той. - Що ти там придумав? Гони давай.
Дарина, сміючись, перемовлялась з такими ж веселими дівчатами, коли відчула, як хтось штурхає її плече. Вона глипнула вбік і помітила поряд хлопчину, мабуть, семикласника чи й того молодше. Як його тільки батьки відпустили на дискотеку?
– Твій хлопець чекає тебе біля кабінету 11-Б, - впевнено проказав хлопчина з усмішкою, що видавала впевненість в собі. Такий малий, а харизма так і пре.
Дарина хотіла ще щось попитати від здивування, але незнайомець свою роль виконав і зразу ж пішов до компанії друзів, задоволено зминаючи в руках зароблену двадцятку.
– Я відійду на декілька хвилин. Гордій чекає мене, - сказала Ірі, яка була найближче, а та хай повідомить дівчат, що зацікавлено спостерігали за всим. - До речі, а де кабінет 11-Б?
