Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Гордій здер голову догори, в роздумах задивившись на самий вершечок багатоповерхівки. На обличчя впало кілька лапатих сніжинок. Цікаво, чи вдасться сьогодні погуляти зі своєю дівчиною, якщо погода вже натякає на отакі от труднощі. Дарина і так ляклива, як та лань, і будь-яка дурниця може повпливати на неї. То сестра не відпускає на прогулянки більше трьох годин, то вчитися багато, то холодно, то ще якась відмовка. Не думав він, що з такою дівчиною, як вона, його чекатимуть стільки нюансів. 

Ні, Дарина приємна, навіть доволі симпатична, якщо придивитися; з нею цікаво, весело і він справді думав, що вихваляння перед хлопцями про пристрасні поцілунки швидко стануть реальністю. Навіть мав сподівання, що і до чогось більшого справа дійде. Втім наразі про свої любовні походеньки доводилось прибріхувати. 

Це так хвилююче - першим в компанії завести справжні стосунки. Момент, який додавав упевненості, оскільки решта двоє друзів навіть не знають як це - торкатися дівчини. Він собі наївно вирішив, що Дарина з його “вагової категорії” і особливих проблем не повинно б виникнути. На початку так і було. Дівчина погодилась на залицяння, але далі розмов і періодичних прогулянок справа не доходила. Мабуть, потрібно більше наполегливості з його сторони. І романтики. Точно. Дівчата люблять широкі жести. Так, принаймні сестра говорила.   

Сьогодні Гордій вирішив проявити трохи більше, ніж зазвичай, уваги. Він купив дівчині букет. Сюрприз, здається, вдався, бо коли вона вибігла на вулицю і він вручив їй його, видно було неприкриту радість на симпатичному личку. Дарина одразу вернулась до себе, щоб поставити квіти у воду і не носитися з ними, а Гордій отримав дещицю часу на порадіти. Все йде за планом і покупка себе виправдала. Далі посиденьки в кафе і поцілунок сьогодні гарантовано.

Дарина зайшла до квартири, де ще було тихо. Марина з Назаром годину тому повезли Софійку на плановий огляд до сімейного лікаря, який сьогодні в другу зміну. Дівчина швидко скинула чобітки і побігла на кухню шукати вазу. Поспішала, бо не хотілося тримати Гордія довго на холоді. Такою приємною несподіванкою зустрів він її сьогодні - як ніхто і ніколи в житті. Хвилююче і по-особливому все виглядало. Наче вони справжня пара. Здавалось би дурниця, але атмосфери романтичної додавало. І звичайний привітальний поцілунок в щоку раптом заграв іншими барвами. Ух, хвилююче… 

Вона дістала з відкритої полиці кришталеву пузату вазу, запхнула туди свої троянди і налила з скляного глечика чистої води. Не втрималася і зарилась в червоні пелюстки носом, хай навіть вони не пахнуть. Інтуїтивно ніс туди тягнувся. За тим, вся на емоціях, побігла взуватися.

В коридорі, коли вже зачиняла вхідні двері, почула за спиною голос сестри.

– Дарко, а ти куди зібралась?

Дівчина обернулась і дещо знервовано всміхнулась. Марина дивилась на неї терпляче, тримаючи на руках закутану в зимовий комбінезон Софійку, а Назар же взявся відчиняти двері.

– Погуляти зібралась, - знизала плечима дівчина. - Ти так дивуєшся, наче я вперше.

– Назар, візьми Софійку, - Марина звернулась до чоловіка, який вже заходив у двері і після того, як віддала дитину, знову глянула на Дарину. - З ким ти ідеш гуляти?

– З Гордієм. З ким же ж іще, - хмуро і трохи здивовано задивилась у відповідь на сестру. - Ти ж знаєш, я про нього тобі розповідала. Це мій однокласник. Ми з ним гуляємо.

– Та знаю я, - дратівливо-втомлено відмахнулась Марина. - Ти тільки з ним проводиш час?

– Не розумію питання, - захитала головою молодша сестра. - А з ким мені ще проводити час? 

– Сьогодні, коли ти верталася зі школи, я була з Софійкою на дитячому майданчику - розмовляла там з ще однією мамочкою, поки діти спали. Ти йшла з якимось незнайомцем.

– Нуу так, - насупилась Дарина. Вона згадала, що біля супермаркету неподалік дому її наздогнав був Макар і далі вони вже йшли разом - по дорозі все ж таки. - Я була з Макаром. Він наш сусід. Познайомились якось в ліфті, - трохи прибрехала чи то багато недоговорювала.

– Ну гаразд, - невпевнено промовила Марина. - Хай так, але надалі тримайся від нього подалі. Прошу тебе.

– Чого це? - та що це всі наче понаймалися з цією пересторогою. Хто-хто, а Макар точно небезпеки для неї не становить. Дружать собі та й по всьому.

– Та сама дівчина, з якою я була, сказала, що репутація в його сім’ї не найкраща. Недобра слава про його батька ходить.

– Ну так я з батьком і не спілкуюсь.

– Дарко, - Марині вривався терпець. - Я попередила. Нам з тобою проблеми не потрібні. В тебе повно друзів. Ще один тобі не здався.

– То вже я вирішу треба чи ні, - заграла раптом підліткова суперечність.

– Ти поки що неповнолітня, щоб щось вирішувати, - втома від недоспаних ночей давалась в знаки - Марина нестримала роздратування. 

– Та й ти мені не мама, щоб вказувати щось, - непокірність вирувала в Дарині.

Марина знесилено зітхнула і за мить спокійніше додала:

– Дарко, якщо я щось прошу від тебе, то неспроста. Ти моя сестра і я хвилююсь за тебе. Тому, прислухайся до моїх слів.

– Добре, - буркнула і собі примирливіше Дарина, хоч і гадки не мала слухатись. - Піду тоді, а то Гордій чекає, - відвернулась і пішла до ліфта.