Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Привіт, - всміхнулась знервовано і забрала в нього те, що довго і нудно шукала вдома. - Не треба було. В мене тих ручок завались. Оце тобі зайнятись нічим, як мені дурницю вертати, - відповіла натомість. 

Хвилиночку! Відколи це вона ніяковіє в його присутності? Це щось новеньке.

– Та мало там що. Може це твоя щаслива ручка, якою ти контрольні навідмінно пишеш, - повів плечем смішливо. - Додому не хотів заносити, щоб не підставляти тебе перед Адольфом.

– Ну ти нормальний?! Перестань так мою сестру називати, - не стримала сміху Дарина. 

– Все-все, припиняю, - заразився її настроєм. - Тільки не говори їй, що в моєму роду були поляки, - хлопець весело підморгнув і розвернувся в напрямку своїх друзів. - Ще побачимось. 

І пішов. Взяв і просто пішов. Дарина навіть не встигла вкотре висловити своє веселе обурення його впертою поведінкою і асоціаціями. З оторопілого погляду її вивів голос подруги:

– Емм… - вкрадливо промовила вона, - я дико перепрошую, але оце що таке тільки що було?

– Ти про що? - вдала щире здивування Дарина, глянувши на подругу. - До речі, ходімо вже до їдальні, а то нас там всі зачекались.

– Ну як що? Ваше премиле спілкування з Яворським, - скинула високо брови Ліда, прямуючи за Дариною, яка не втримала злодійкуватого погляду в бік Макара, коли проходила повз. Він на мить відірвав увагу від своєї дівчини і м'яко всміхнувся їй - Дарині. 

Та що ж це знову так хвилююче тепло всередині зробилось?

– Нічого такого, спішу тебе розчарувати - відмахнулась Дарина, як на абсолютно буденну річ. - Ми сусіди. Буває бачимось. Так якось і здружились. 

– Нічого собі, - не могла зарадити собі із здивуванням подруга і раптом згадала. - А звідки в нього твоя ручка?

– Слухай, що це за допит? - ця розмова на пустому місці вже починала відверто дратувати. - Мабуть, мені з сумки випало. Він побачив і от вдалось вернути.

Дарина зовсім не проти була розповісти, що Макар допомагає їй з навчанням, але Ліда так зацікавилась моментом їхнього близького знайомства, що ще, чого доброго, почне зараз за столом всім (її хлопцеві в тому числі) розповідати. Не особливо хотілось відповідати на незручні питання, тим паче що Гордій уже якось висловився стосовно Макара з наполегливою рекомендацією триматися від нього подалі. Невже просто заздрить заможному статусу останнього і вбачає суперника? Ну це ж абсурд повний.

– Це все, точно? - невгавала подруга зі своїми підозрами.

– До чого це питання? - Дарина спинилась і пильно-хмуро глянула на Ліду. - Не розумію твоєї надмірної цікавості. Я все розказала і пояснила. Тема закрита.

– Ну вибач мою цікавість, - вибачливо пролепетала подруга. - Просто я ніколи не бачила Яворського таким… не знаю… простим і усміхненим. Він завжди видавався мені симпотним, а тепер… навіть подих перехопило.

– Мабуть, ти ніколи не придивлялась до нього, - знизала плечима Дарина, використовуючи сказані раніше самим Макаром слова, і знову пустилась коридором в напрямку їдальні.

– Можливо і твоя правда, - замислилась Ліда і кинулась доганяти подругу, що вже відійшла на пару кроків. - Але ти все ж краще тримайся від нього подалі. Подейкують, що його батько з криміналом зв’язаний, - вхопила ту попід лікоть і промовила довірливо-тихо.

Недобре якось зробилось від почутих слів та інформації. Дарина не відразу знайшлась з відповіддю.

– Це ж тільки слухи. Люди люблять всяке вигадувати, щоб цікавіше жилося, - відмахнулася на почуте, в яке слабо вірилось. - Зрештою, навіть якщо і так. То це батько пов’язаний. Макар тут до чого?

– Ну а Макар його син, - парирувала Ліда і глибоко вдихнула, заходячи разом з Дариною в їдальню. - Але гаразд, забули. Он наші. Гадаю, ти не захочеш продовжувати цю розмову біля Гордія.

– Не захочу, бо це зроблена тобою буря в склянці води, - видихнула дратівливо Дарина і далі вони мовчки пішли до решти друзів.

В той самий час друзі Макара теж поспішили поділитися з ним самим своїми враженнями від побаченого.

– Слууухай, а що в тебе з обличчям? - скинув високо брови Артем в здивуванні.

– Що не так з моїм таблом? - насупився Макар, знову спираючись об підвіконник поряд з Камілою.

– Це що - усмішка? Була, - продовжував діймати друг.

– Ну так, вирішив поюзати щось нове, - Макар спробував звести інцидент до невартого уваги моменту.

– А відколи це ти з дітьми почав дружбу водити? - зі смішком, але обережно поцікавився Костя.

– Це Дарина - моя сусідка. Якось… - а тут Макар зам’явся. Упс, про це він не подумав - побачив дівчину, захотілося підійти до неї і спонтанно рвонув, не замислюючись над логічним поясненням. Найгірше поряд Каміла. - Якось побачив, що в неї ручка з сумки випала. От згадав і вирішив вернути.

Він глянув убік, але його дівчина продовжувала зацікавлено з кимось переписуватися в телефоні. 

– Ого, стільки мороки ради якоїсь… малолітки-мишки, - хмикнув Артем.

– Ти мене сракою слухав? - Макар вже відверто дратувався на безпідставні смішки-натяки хлопців. - Сказав же - ми сусіди. Чи ти молодших за себе людьми не вважаєш?