Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Серце впало до ніг і легені заблокувало на кисень. Макар же схилився нижче. Його тепле дихання зігріло щоку і знову заставило тремтіти. Ноги приросли до підлоги і тіло заціпеніло.

– Хотів відчинити тобі двері, бо ти ж не знаєш як.

Чому він так тихо говорить? Чому цей низький баритон падає в районі сонячного сплетіння і розпливається тілом сильною слабкістю? Матінко, як же страшно…

– І хотів дізнатися про результат твоїх “тренувань”.

В якусь мить ніжну шкіру щоки обпалив його гарячий видих і Дарина відчула, як він, ледь торкаючись губами, ковзнув вздовж та відірвався від неї. Макар трохи відсторонився і зазирнув їй у вічі. Вона, мов загіпнотизована жертва, панічно боялась його і тої зараз грозової темноти його погляду, але продовжувала бездиханно стояти і дивитись.

– Я задоволений результатом, - просіяв своїми темно-синіми очима.

Макар потягнувся кудись біля Дарининої голови. Клацаючий звук відгукнувся в голові і різко вивів дівчину з заціпенілого стану. Вона миттю струснула головою, вертаючись в реальність. Макар відійшов від неї.

– Ну, дякую за допомогу, - нап'яла знервовано-ніякову усмішку, бігаючи очима всюди, тільки б не бачити його і сподівалась, що він не помітив її занадто дивної реакції і поведінки на його близькість. Чортівня якась. - Добраніч.

Дівчина кинула на нього короткий погляд і поспішно сховалась за дверима.

– Добраніч, - відповів тихо в пустоту квартири. 

Він з хвилину повитріщався отупіло на двері, за тим розвернувся і пішов до своєї кімнати. Як йому тепер зрозуміти свою поведінку?  Якийсь несвідомий порив штовхнув його зробити те, чого не потрібно було вже робити. Вона цілком спокійно реагувала на його близькість ще за першої спроби і, здавалося, переборола свої внутрішні бар’єри. 

Спокійно реагувала? Та невже? 

Її реакція, беззахисність і покора будили в ньому невідомі досі переживання. Це бентежило. Навіть лякало. Ніколи нічого подібного не відчував. Вперше в житті проявився глибоко захований в ньому азарт мисливця. 

Дарина пробіглася коридором до своєї квартири. Серце ще гупало в горлі, очевидно, через швидку ходу. Вона заглянула у вітальню. Марина заколисувала донечку і дівчина просто махнула рукою, даючи зрозуміти, що вже вдома. Опинившись в своїй кімнаті впала на ліжко і задивилась в стелю. Зробила кілька глибоких вдихів.

Як там Макар говорив? Марині варто, як на то пішло, хвилюватися через Гордія? Можливо. Але внутрішній голос підказував, що раптом з’явилась небезпека куди серйозніша. І це треба нищити в зародку.

Дарина розуміла, що таке більше не повториться. Не з Макаром. А от з Гордієм руки засвербіли щось таке повторити. Вона вже до щенячого захвату хотіла зустрітися з ним. Тепер вона не злякається, бо яка ж, виявляється, солодка близькість хлопця. То що вже казати про обійми чи поцілунки.

Тож, подальша стратегія - жити так, як жила досі. Макар точно такої ж думки. Дружба продовжується в звичному режимі, а сам інцидент вже на завтрашній ранок втратить свою незбагненну, оригінальну, захоплюючу, магічну чарівність і новизну. До всього, потрібно перебити їх сильнішими переживаннями, а вже тут в свою роль вступить Гордій.