Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– То чому я ніколи не бачила тебе поряд з нею усміхненим?

Макар такого питання не очікував і не одразу знайшовся з відповіддю. Навіть для себе.

– Не знаю, Пташко, - всміхнувся дещо натянуто. - Мабуть, Каміла не настільки потішна як ти.

Дарина не купилась на цю явно ухильну відповідь. Серце вкотре болісно стислось. Недоречно, але нестерпно захотілось його зараз обійняти. Вже не вперше сама себе не розуміла, опиняючись поряд з ним. Тільки стосовно нього відчуття дивним чином загострювались.

– Ну от бачиш, - хмикнула невесело, - а від мене вимагав відвертості.

Макар опустив погляд додолу, а Дарина, тамуючи болісне стискання серця, відвела свій до фільму.

– Я ганебно боюсь, - вдихнув-видихнув і продовжив тихим голосом, - що вона просто не любить мене. Боюсь її втратити і якось не до веселості мені.

Дарина глянула на нього невпевнено, не знайшовши підхожих слів підтримки. Макар стис губи в хоробрій, але занадто гіркій посмішці.

– Боятись чогось не ганебно, - почала тихо. - А чому ти так думаєш? Вона щось таке тобі сказала? 

– Не казала нічого такого, але я не настільки тупий, щоб не бачити як постійно дратую її. 

– Ти й мене дратуєш, - спробувала пожартувати.

– Тому ви обидві вважаєте мене слабаком? - сказав, не подумавши, і одразу пожалів за свої слова. - Не зважай. Дурницю ляпнув. Давай фільм дивитися, а то ми вже половину пропустили і незрозуміло, що там відбувається.

Дарина не знаходила собі місця. Та що ж це з нею таке діється? Чому так в грудях тисне від погляду на нього?

– Пробач мене, будь ласка, якщо я заставила тебе так думати, - вона несміливо торкнулась його руки і глянула щиро в його здивовані на цей жест очі. - Буду з тобою чесною. Коли вперше тебе побачила, то так і подумала, але не тепер, - вона вдихнула-видихнула, заховавши красномовний, від надлишку емоцій, погляд і відняла долоню. - Тепер ти один з найкращих людей, які мені зустрічалися.

– Невже краще Гордія? - всміхнувся дражливо.

– Зараз ні, - глянула спідлоба, вдаючи роздратування.

– Ну гаразд, а що тоді наштовхнуло тебе на такі думки, коли ти вперше мене побачила?

– Не знаю. Може тому, що ти завжди незадоволений, похмурий. Знаєш, що! - стрепенулась ентузіазмом. - Тобі треба піти в тренажерку. Накачаєш м’язи і вже точно ніхто нічого подібного не подумає. А то якийсь худий.

Макар щиро розсміявся на її безпосередність і щире бажання допомогти.

– А, і ще. Зроби собі модну стрижку. Дівчатам більше подобаються хлопці з коротким волоссям і твоя Каміла точно офігіє. Зуб даю.

– Моє самовираження попрошу не займати, - сміявся Макар. Він ледь стримував себе, щоб не згребти миле дівча поряд в міцні обійми. Її добродушне натхнення болісним теплом розливалось всередині. 

– Ну це вже сам вирішуй, - знизала плечима, - але я тобі дієві поради дала, повір.

– Навіть не сумніваюся, - погодився і зразу ж його очі загорілись підступним, викличним вогнем. - Ну що ж, в моїй брудній білизні порились, тепер приступим до твоєї. Розповідай, що не так між вами з Гордієм. Я ж правильно зрозумів - тебе щось турбує?

Дарина вимучено застогнала. От же ж впертюх, таки своєї провадить і не залишає її в спокої. Але тут справедливий внутрішній голос нашепотів їй приховану за соромом правду. Вона хотіла поговорити про це з Макаром, хотіла розповісти йому, спитати поради можливо. Тільки з ним.

– Ну гаразд, - мусила вдавати досаду для годиться. - Ми не цілувались, бо… - запищала, присоромлено ховаючи обличчя в долонях, - я боюсь.

– Он як, - промовив Макар весело-здивованим тоном. - Тобто, ти ще ніколи не цілувалась? Я правильно оцінив ситуацію?

Дівчина, не відриваючи обличчя від долонь, закивала головою. 

– Гаразд. В твоєму віці це не дивно, а навіть мило, - його голос раптом дивним солодкуватим відчуттям розлився всередині. Новий, особливий відтінок приємного тембру. - А чого ти боїшся?

 Дарина наважилась зиркнути на Макара, опустивши трохи долоні, але на слова ще не спромоглася - просто знизала плечима. Якось ця розмова пішла не в тому напрямку і починала незрозумілим чином бентежити. 

– А ти хочеш поцілунку? - у відповідь знову тільки кивок. - Але в останній момент вмикаєш задню?

Дарина вже повністю опустила долоні і сміливіше задивилась на Макара.

– Якось так, - вкотре кивнула. - Він коли нахиляється, в мене в голові волає сирена небезпеки і я пасую, як той лякливий заєць. Це так хвилююче. Перший раз і все таке.

– Тож треба перебороти твій внутрішній бар’єр, за яким вже піде поцілунок.

– Я б то рада, але поки не вдалося. Мабуть, треба більше часу, щоб звикнути до близькості хлопця, як такого. Шкода, що для таких випадків не створили тренажер чи щось типу того, - нервово засміялась Дарина і на якусь хвилину задумалась, відчуваючи на собі пильний зацікавлений, але поки мовчазний погляд Макара. - Може… така думка дика мені прийшла… але ні, забудь. Дурниця в голову стрелила, - поспішно відмахнулася