Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Дарина, варто було Макарові зачинити за собою двері, кинулась і собі до квартири. Вона поспіхом зібрала потрібні підручник з зошитом. Не забула забігти на кухню, де Марина якраз пиріжки з картоплею смажила за неймовірно смачнючим рецептом їхньої мами. Назар сидів за столом - вечеряв, а Софійка щось лепетала в маленькій колисці.
– Я вкраду в тебе кілька? - спитала риторично, схопивши тарілку, і взялася накладати туди пиріжки.
– Ти куди так спішиш? - глянула на збуджену сестру Марина.
– Уроки, уроки і ще раз уроки, - протаратори Дарина бездумно. - Я, як завжди, до однокласниці.
– А що це ти постійно до неї бігаєш? Чому до нас ніхто ніколи не заходить?
Дарина на мить задумалась і дещо невпевнено, ще формулюючи відповідь в голові, відповіла:
– Та я цей… казала, пропонувала якось…, але в нас Софійка і де ж тут уроки робити, коли вона починає концерти давати, - знервовано всміхнулась Дарина.
– Ну гаразд, - погодилась старша сестра. - Довго не затримуйся там.
Дарина швидко кивнула і, схопивши тарілку з пиріжками, вибігла в коридор. З'явилося відчуття, що зараз її спитають номер квартири про всяк випадок, а що відповісти вона не знала. Не скаже ж, що біжить до старшокласника уроки робити. Дивно це звучить. Тож свою дружбу з Макаром досі вдавалось приховувати.
Через декілька хвилин дівчина вже стукала в потрібні двері. До немалого її здивування відчинив не Макар, а якийсь дуже вродливий молодий чоловік.
– Чим можу бути корисний, панянко? - всміхнувся до неї приємною білозубою посмішкою.
– А я до Макара, - трохи знітилась. - Він вдома?
– Так, - відповів і відступився, даючи їй пройти. - Малий, тут до тебе гості, - крикнув зразу. - Може познайомимось? - звернувся знову до дівчини, коли та ступила в передпокій.
– Можна, - кивнула несміливо. - Я Дарина. Ми з Макаром сусіди і він допомагає мені з домашкою.
– А ти за це його підгодовуєш? - закивав смішливо бровами, вказуючи на тарілку в її руках.
– Щось таке. Треба ж чимось віддячити, - засміялась у відповідь.
– Однозначно, - хмикнув. - Ну а я Данило - брат того телепня.
– Сам ти телепень малий, - почувся роздратований голос Макара, який вийшов зі своєї кімнати. - Ходімо, - кивнув Дарині в сторону кухні.
– Дарино, а може на правах нового знайомого пригостиш пиріжками? - догнав їх веселий тон Данила.
– Чого ні, звісно, - відповіла посмішкою на розвороті. Чоловік видався їй приємним і веселим.
– І не мрій, - продовжував дратуватися Макар, сідаючи за стіл. - Це моя плата за репетиторство.
– Ой, та припини, - не слухав Данило і, опинившись слідом за ними на кухні, схопив з тарілки бажане частування. - Не будь занудою. Ммм, яка смакота, ще б сметанки.... Даринко, я б і сам за таку плату тобі приватні уроки давав, - сміявся добродушно.
– Слухай, ти вже, здається, додому збирався, - закотив очі Макар.
– Збирався-збирався, але завагався. Ну, гаразд, розважайтесь тут, тільки не шуміть сильно, - підморгнув дівчині, яка заразилась позитивним настроєм Данила і собі всміхалась. Він схопив ще один пиріжок, відкусив половину і, розмахуючи другою в руці, виразно глянув на брата. - Я б радив тобі замислитись. Не думаю, що твоя Каміла вміє готувати таку смакоту, - доправив впевненим кивком. - Чи зуміє коли-небудь.
– Обов’язково дослухаюсь твоїх порад коли… ніколи.
– Даринко, приємно було познайомитись, - Данило не звертав уваги на братову в’їдливість, продовжуючи привітно всміхатись до дівчини.
– Навзаєм, - відповіла щиро.
– Брат, скажи татові, що я заходив і хай ввімкне телефон. В мене невеличка проблемка виникла з одним боржником. Треба порадитись, - звернувся до Макара вже серйозним тоном. Той впевнено кивнув.
Данило схопив з тарілки ще один пиріжок братового “заробітку” і поспішив забратися з кухні, щоб Макар не встиг висловити своє невдоволення.
– У вас з братом такі теплі взаємини, - прокоментувала дівчина, сміючись.
– Що саме цікаво - так. Він мене дразнить, як молодшого, але якщо що, то за першим проханням прийде на допомогу. Знаю, - тепло відгукнувся про Данила Макар.
– Мені теж так здалося, - впевнено погодилась дівчина.
– То що там з фізикою? - перевів розмову Макар і потягнувся до гостинців, що манили в тарілці навпроти своїм ароматом і рум'яними боками. - Розповідай, показуй.
Наступну годину вони провели, розбираючи в деталях три останні теми, які Дарина не до кінця зрозуміла, але прийти за поясненнями не могла з об’єктивних тільки для неї причин.
Про якісь свої образи вона й думати забула. Спочатку Данило відволік позитивним настроєм, тепер Макар продовжив. Занадто добре і легко їй було в компанії хлопця, щоб вертатися до образ. Цього разу вона на все начхає.
– Як твої справи загалом у школі? - спитав Макар, коли Дарина закривала підручник. - Сподіваюсь, однокласники не забуваються?
