Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Ввечері того ж таки дня Дарина пізно прийшла додому. Затрималася на роботі з чергової абсолютно дріб’язкової причини, вирішення якої цілком можна було б перенести на завтра. Проте, віднедавна, дівчина хворобливо хапалась будь-чого, що дозволяло хоча б на деякий час відсторонитись від болючої реальності і переживань.

Вона заставила себе повечеряти сендвічем з чаєм. Потім пішла до вітальні і увімкнула на телевізорі рандомний серіал і лягла на диван. Спати зарано і треба б себе якось виснажити. Зиркала на телефон, але він мовчав. Він і телефон, він і Макар. 

Несподівано в двері подзвонили. Дарина навіть здригнулась від несподіванки і легкого переляку. Дивна апатія і втома відмежовували від реальності. Зрештою, кому вона могла знадобитися в такий час? Мабуть, сусідам щось треба.

Дівчина підвелася і попленталась в коридор. Відчинила і серце впало до ніг. Стояла і дихати не могла.

– Привіт, - оповив теплом м’якої посмішки. - Я тебе не розбудив часом?

– Не хвилюйся, - відповіла посмішкою глибокої печалі. - Назавтра в школі вихідний, - жалюгідна спроба віджартуватися.

Вони мовчали, стоячи на порозі. Макар повинен був їй дещо сказати. Власне, того і прийшов, але, дивлячись в очі повні сліз і відчаю, не наважувався почати. Та й навіщо? Вона й так розуміла все. Дивилася на нього зараз і знала, що це кінець. 

Він прийшов прощатися.

Макар ступив нарешті за поріг і притягнув її до себе. Тремтливі долоньки ковзнули твердими грудьми і оповили його шию. Вона судомно тулилась до нього, змушувала себе триматись. Дарина була за півкроку від того, щоб впасти на коліна і благати його не кидати її. Спиняло тільки усвідомлення марності будь-яких намагань. Ніхто не винен в цьому. Ні він, ні вона. Просто зустрілись вони не в тому житті і не в тій реальності.

– Побудь зі мною ще сьогодні. Просто моїм, - прошепотіла болісне прохання. - Завтра підеш. Прошу тебе…

Відчай пробивався назовні. Так хотілося вкрасти, виманити в долі собі ще хоча б кусочок щастя. Хоча б трошки. На майбутнє. Він стис її занадто міцним захватом своїх рук і тремтіння зробилось одним на двох. Боровся з собою. Здавалось, що от-от розімкне обійми і піде, але ні. Він програв цю битву. 

Макар зробив пару кроків углиб коридору, не відпускаючи дівчинки від себе, і зачинив двері. Дарину накрила хвиля несамовитих емоцій, силу яких оволодіти не можливо було. Вона буквально повисла на ньому, впиваючись в губи поцілунком абсолютного відчаю. Втрачала себе, божеволіла, вмирала і миттю оживала. Макар поглинав її своєю силою, огортав і переповнював. Поцілунок шаленів, скаженів нестримним вогнем невизволеного болю і зневіри, приправляючи пристрасть сліпою одержимістю.

Він притис її слабку до стіни. Знервованими рухами почав спускати домашні штани, а вона змагалася з його ременем. Дуріли від спалаху ненормальної, хворобливої похоті. Якщо вона зараз же не відчує його в собі - помре. Якщо він зараз же не опиниться в ній - розірветься на клапті.

Тіла не піддавались контролю, не відчувались. Слабкість в ногах не давала втриматись. Дарина сповзала стіною. Макар вкривав її тіло грубим відчаєм своїх поцілунків, сповзаючи до підлоги разом з нею. Її слабкі потуги відповідати переривались вимученими стогонами і благанням. 

Одяг приспущений. Секунд на зняти повністю не мали. Він розвернув її спиною, вклав животом на підлогу, накриваючи собою. Грубим поштовхом проник в тіло, яке розбивала нестримна лихоманка. Дарина закричала і сльози полегшення, болю, блаженства, безумства бризнули з очей. Крихти реальності втрачені. Відчай його владних глибоких поштовхів застилали свідомість пеленою абсолютно примітивної і первозданної насолоди. 

Тілом пройшлась судома. Вона знову вмирала і оживала. Знову молила про забуття. Нігті здирали короткий ворс килима і тіло під Макаром буквально забилось в конвульсіях. Пекельна похіть заступила його витримку. Він таранив собою ослаблене тіло, а вона хрипло кричала, молила зупинитися і не припиняти ніколи. Ще один засліплюючий вибух об’єднав тіла абсолютним екстазом-болем. Її лоно сильними ритмічними спазмами стискало його, спустошуючи у всіх розуміннях. Безсило задихались.

Макар відкотився з Дарини і впав поряд на спину. Довго лежали і приходили до себе. Сонна апатія починала накривати виснажені тіла. Першим заворушився Макар. Він заправив на собі одяг, встав і взявся піднімати свою дівчинку. Вона тремтливими руками будь-як підтягнула штани і віддала себе на його волю, як, власне, і кілька хвилин тому.

Він відніс її в спальню і вклав знесилену в ліжко. В кишені штанів завібрував телефон. Макар витягнув. Дзвонив Міша. Він вже збирався відповісти, але тихі слова не дали:

– Вимкни телефон. До ранку, - благала поглядом крізь солону пелену відчаю. - Побудь тільки моїм. Востаннє.

Макар збив дзвінок і зробив так, як просила вона. Поклав телефон на тумбу і обійшов ліжко, щоб лягти поряд. Тихо розмовляли, як робили це завжди, як звикли і як любили. Про все і ні про що. Карбували в пам’яті тихі миті абсолютного щастя, якими були одне для одного. Знову кохалися, але тепер довго і болісно-солодко. Впивались і вбирали в себе життєву силу близькості одне одного. 

Дарина задрімала в обіймах Макара аж десь під ранок. Його сон сьогодні оминав. Тулив до себе осередок і єдиний промінчик, що зігрівав морок його буття. Дихала рівномірно і лежала розслаблено. Спить. Він наважився.