Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Дарина підвелася на зімлілих ногах і пішла до виходу. Швидкість серцевого ритму підганяла і ходу. Вийшла в коридор і щільно зачинила за собою двері. Напружено вслухалась в темряву і дозволила собі другий полегшений видих. Майже бігла у вітальню і там буквально впала на диван. В спальню не спішила. Треба спочатку трохи віддихатись і прийти до себе.

Та не встигла навіть збите серцебиття внормувати, як почула кроки на сходах неподалік. Дарина напружено застигла. Рій думок здійнявся в голові, а найголовніша - а якщо він прослідкував і все бачив? Макар зійшов на перший поверх і вона насторожено прислухалась до наближення - старалася в кроках вловити його настрій. Світла так ніхто і не вмикав, але панорамні вікна достатньо розбавляли темряву ночі. Дарина не дихала і секунди відчувались хвилинами.

– А ти чого тут? Я прокинувся і не відразу допер чого мені холодно, - почула тихе, доправлене смішком з тужливим відтінком. 

Вона розвернулась і крізь ніч задивилась на його темний профіль. Мимоволі зраділа, що Макар зараз не може бачити всі відтінки шаленої тривоги, які зміг би приховати хіба що цілковитий соціопат, а її обличчя точно і дзеркально відображало стан душі.

– Та просто… не могла заснути, - голос таки зрадливо тремтів, хоч як не намагалась його приборкати.

– І ти вирішила, що посиденьки в темноті краще? - став перед нею і знала точно, що посміхається. 

– Ну так, - його посмішка звично виймала і її таку ж у відповідь. - Чула якось пораду, що якщо довго не вдається заснути, то не потрібно мучити себе, а вилазити з ліжка і зайнятись чимось.

– Ходи зі мною, - простягнув до неї долоню. - Маю тут одну ідейку, чим зайняти тебе, щоб ти точно заснула.

Дарина розплилась дурнуватою посмішкою і вклала свої пальчики в його міцну і велику руку. І так зразу добре робилося від того дотику, так слабо і безрадно, так довершено і цілісно. 

І так безумно боляче...

Макар потягнув її на себе і вмить притис до гарячого тіла. Дарина і пікнути не встигла, як м’які губи накрили її вуста спраглим поцілунком, наче й не кохались шалено кілька годин тому. Вмить забулась і розчинилась в ньому і своїх дахозносних відчуттях. Він підхопив її на руки і поніс в сьогодні ще їхню спальню. Більше такою вона не буде. Ніколи.

Наступного ранку вони з Макаром так і не поговорили. Він ще не встиг прокинутись, як хтось зателефонував за форс-мажорні проблеми. Чоловік тихо вилаявся, зірвався з ліжка і пішов у душ. Потім швидко чмокнув сонну Дарину в підставлені губки. Вона схопилась долонею коханого обличчя і притулилась безрадно чолом до його чола. Цілу щемку хвилину вони просто набирались сил в безмовному дотику одне до одного, не здатні розірвати життєво необхідну болісну близькість. Потім він пішов, залишаючи по собі пустоту, до якої треба б уже вчитися звикати. Єдине, що знала напевно і як данність - не звикне.

Далі день пішов своїм ходом. Дарина зі всіх сил старалася зануритись з головою в роботу. Старалася не думати про те, про що думати не хотілося. Тішила себе ілюзіями і сподіваннями, що хоча б періодично буде бачити його. Хай хоч на відстані чи за рідкісною дружньою зустріччю. Панічно боялася, що він захоче повністю обірвати всі нитки взаємодії, а спитати боялася до завмирання серця, до дрижаків у колінах. 

Близько шостої подзвонив Міша, але Дарина впевнено відмовилася сьогодні від його послуг - зіслалась на свої плани. Тим паче дізналась від нього, що Макар годину тому несподівано поїхав до Львова - все ті ж ранішні проблеми. Водій, зрештою, змушений був погодитися з наполегливістю дівчини. 

Вона ж не спішила додому, туди де зомбі думок оточать кільцем. Вирішила піти в кіно. Давно не була, а саме перегляд фільму на великому екрані дуже добре займав увагу і відволікав від дійсності. Затишно якось в тих кінотеатрах, спокійно. Аромат попкорну, неквапливість глядачів, що мирно спілкуються, сидячи на токсичного кольору диванчиках, і очікування самозаглибленого занурення у вигаданий світ, вселяли приємний збудливий трепет.

Дівчина вибрала простеньку, невигадливу романтичну комедію для хоч якогось емоційного відпочинку. Взяла собі попкорн з карамеллю і сіла на один із дерматинових оранжевих диванчиків зі скляним столиком попереду. До сеансу пів години і в час очікування безцільно гортала соцмережі, за чим половина відерка з солодким частуванням "невідомо" куди зникла. 

Зненацька над головою пролунав вигук, що різко вибив її з тужливої задуми.

– Дарина?! - вона скинула погляд і до немалого здивування наткнулась на знайомі очі кольору карамелі, що світились радістю. - Думаю, ти це чи ні? Ледь впізнав. Так змінилась.

– Привіт, Олексію, - всміхнулась ввічливо Дарина. - Правду кажуть, що світ тісний, - додала люб’язне і увага зачепилась за супутницю колишнього друга, яка висіла на його, зігнутій в лікті, руці.

– І я дуже радий такому факту, - пильно дивився на неї з висоти свого росту. Вмить стрепенувся, помітивши її легке збентеження. - Ой, перепрошую за безтактність. Дарино, це Юля - моя дівчина, - глянув на свою супутницю, обличчя якої виражало нудьгу з долею зверхньості. - А це Дарина. Ми колись разом працювали, - відрекомендував колишню подругу.

– Приємно познайомитись, - Дарина припіднялась з диванчика і простягла новій знайомій долоню для рукостискання.

– Взаємно, - відповіла приваблива низенька шатенка зі стрижкою каре і доправила сухою посмішкою.