Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Слухай, а ти на який фільм чекаєш, - спитав Олексій, коли Дарина сідала назад на своє місце. Після її відповіді очі молодого чоловіка загорілись. - О, так ми теж його прийшли дивитись. Можна біля тебе десь тут впасти? Будемо разом чекати, - спитав схвильованим ентузіазмом.

– Оу, так, звісно, - Дарина вкотре нап’яла ввічливу посмішку. В принципі, відволіктись на спілкування не така і погана перспектива.

Олексій швиденько просунувся між диваном навпроти Дарининого і скляним журнальним столиком. Його дівчина виглядала таким поворотом подій незадоволеною, але свої погляди тримала при собі. Вона мовчки примостилась біля Олексія. Він же наче одразу і забув про її існування, всю свою увагу зосередивши на розмові зі старою подругою - точніше, на зацікавленні її життям.

– І що, ти досі з Яворським зустрічаєшся? - спитав неприродньо напруженим тоном.

– Ти, мабуть, забув, але зустрічанням наші стосунки важко назвати, - обережно виправила його Дарина.

– Ну так, ну так. Нестандартна ситуація. Та все ж, ви досі разом? - не давав собі спокою з цим питанням.

Дівчина опустила погляд і важко зітхнула. Не знала, що думати і, як наслідок, відповідати. Зрештою, все ж давно вирішено і змінам не підлягає. На даний момент правда вже одна.

– Ні, - глянула на нетерплячого Олексія, згораючи душею. - Розійшлись.

Його слабо прихована радість відізвалась болісним стисканням серця. Дарина потупила погляд і взялася розглядати невидимим зором манікюр. Олексій швидко стрепенувся вертати іншими питаннями її увагу, але Дарина вирішила перевести тему і почала розпитувати про його справи, навіть звернулась до нової знайомої з загальними питаннями. Розмову не можна було назвати невимушеною, бо, здавалось, цікаво тут було одному тільки Олексієві. Дівчата ж проявляли суху ввічливість. Незадовго і сеанс почався, де спілкування вимушено (для нього) припинилось, оскільки всі місця були зайняті і сидіти доводилось в різних кінцях великого приміщення кінотеатру.

Після перегляду фільму молоді люди вкотре зустрілись на виході. Тут уже Юля проявила характер і нетерпіння та взялася підганяти свого хлопця додому. 

– Гаразд, - сказав на прощання Олексій. - Дуже було приємно побачити тебе. 

– Так. Теж рада зустрічі.

– Сподіваюсь, побачимось ще якось.

– Гарного вечора вам, - відповіла черговою люб’язністю, ігноруючи його останню репліку. 

Юля побажала того ж і потягла свого хлопця до виходу, а Дарина вирішила ще кілька хвилин поблукати півпустими, через доволі пізню годину, проходами торгового центру. 

Приїхала додому близько півночі. Прийняла душ і одразу пішла спати, але довелось змагатись з безсонням. Довго. Дуже довго боролась з собою, щоб не набрати Макара. Лежала і мучила себе відкритим повідомленням від нього. Теж не дзвонив. Теж звикав. Тільки простими словами поцікавився її днем. Набрати відповідь ніяк не вдавалося через мокрі солоні краплі, що вперто розбивались об поверхню телефона і які доводилось постійно витирати.

“Нормально день пройшов. Як звичайно, - вирішила обмежитись лаконічною відповіддю, але потім піддалась раптовому пориву і набрала на закінчення. - Запиши мені голосове повідомлення. Хоча б пару слів. Будь-яких.”

Не сподівалась, по правді, що він погодиться, але нестерпне бажання “мати” його завжди поряд заставило ризикнути. Проте мокрий екран засвітився вхідним голосовим:

“За вікном ллє як з відра, а я можу думати тільки про копицю сіна. І про те, що готовий навіть випити ту пекельну самогонку, тільки щоб знову чути твій сміх” 

На тому переписка припинилась. Дарина нічого не відписала. Не тому, що не хотіла, а тому, що не могла. Дикий біль нестерпним спазмом зігнув тіло навпіл, вириваючись назовні беззвучним агонізуючим криком.

Зранку дівчина довго намагалася приховати шаром косметики сліди безсонної ночі і виснажливих ридань, але припухлість очей і неприродню блідість шкіри не вдалось замаскувати, хоч як не старалась. Рятівне спустошення і апатія додавали хворобливого натхнення виходити за двері. Вкотре відмовилась від послуг Міші. Вона недавно отримала водійське посвідчення і машину в подарунок від Макара. Потрібно брати в обороти здобуті навики, вміння і набиратись потроху досвіду.

Дарина вийшла на вулицю, але не встигла ступити і кілька кроків, як помітила того самого неприємного типа - прихвостня Бойка. Він впевнено прямував до неї. Вона завмерла в очікуванні.

– Дістала? - спитав без зайвої люб’язності, зупинившись навпроти. Період фальшивої доброзичливості, видно, в минулому.

Дівчина втомлено кивнула. Зняла з плеча сумку, розстібнула бокову кишеню і вийняла маленький накопичувач. Довго шукала в крамницях більш-менш схожий на той, що бачила в сейфі. Потім познаходила в старому своєму ноуті, що ще від брата дістався, найдавніше створені папки, запаролила їх з такими ж, як на фото в телефоні, назвами і, звісно ж, пусті. Те і віддала зі словами, що це єдине, що змогла знайти. Той моторошний тип кивнув, вихопив з її рук флешку, втиснув натомість іншу і без зайвих слів розвернувся та пішов до припаркованої неподалік розкішної автівки, де на нього, очевидно, чекав господар. 

Про те, що її обман можуть легко викрити, старалась не думати. Завжди можна невинно покліпати оченятами і сказати, що, мабуть, натрапила на фальшиву флешку. Покійний Яворський міг для забезпечення наклепати їх, от вона і попалась. Тепер же з Макаром вони розстались і доступу до його квартири більше в неї нема.